Володимир Спиридонович Путін народився 23 лютого 1911 року в селі Поміново Тверського повіту Тверської губернії в селянській родині. Його батько, Спиридон Іванович, працював кухарем, а мати походила з місцевих землеробів. У підлітковому віці сім’я пережила голодні роки Першої світової війни, коли довелося повернутися з Петербурга на батьківщину. Саме в Поміново молодий Володимир познайомився з Марією Іванівною Шеломовою, з якою одружився ще в юності.
Офіційна біографія малює його як типового представника радянського робітничого класу, який пройшов через війну і заводську працю. У 1933–1934 роках він служив на підводному флоті. З початком німецько-радянської війни в червні 1941-го його призвали до Червоної армії. Він воював у складі 330-го стрілецького полку 86-ї дивізії, захищаючи Невський п’ятачок під Ленінградом. 17 листопада 1941 року отримав тяжке поранення осколком у ліву гомілку і стопу. Після лікування повернувся до цивільного життя з помітним кульганням, яке залишилося на все життя.
Після війни Володимир Спиридонович працював на Ленінградському вагонобудівному заводі імені Єгорова. Спочатку в воєнізованій охороні, згодом став майстром і секретарем партбюро цеху. Сім’я жила в комунальній квартирі на Басковому провулку, діливши житло з кількома іншими родинами. Умови були тісними: спільна кухня, відсутність гарячої води, щури в під’їзді. Марія Іванівна, яка пережила блокаду Ленінграда, працювала санітаркою, двірничкою, прибиральницею в лабораторії. Двоє старших синів подружжя померли ще до війни і під час блокади, тому народження Володимира Володимировича 7 жовтня 1952 року стало особливою подією.
Родинне коріння і дід-кухар
Дід Володимира Спиридоновича, Спиридон Іванович Путін (1879–1965), народився в тому ж Поміново. У дванадцять років його віддали в кухарське навчання до тверського трактиру, згодом він потрапив до петербурзьких ресторанів, зокрема до «Асторії». Сімейна легенда, яку неодноразово повторював сам Володимир Володимирович, стверджує, що Спиридон готував для Григорія Распутіна, а після революції — для Володимира Леніна в Горках і пізніше для Йосипа Сталіна на одній із підмосковних дач. Документальних підтверджень цієї версії незалежні дослідники знаходять мало: архіви Горків і «Асторії» не містять прямих згадок про нього як особистого кухаря. Відомо лише, що він працював у санаторіях і партійних будинках відпочинку.
Після смерті Леніна Спиридон нібито продовжував обслуговувати Надію Крупську, а потім перейшов до закладів, пов’язаних із ЦК партії. Він помер у Москві 19 грудня 1965 року, у день свого 86-річчя. Ця лінія сімейної історії часто використовується для підкреслення «народного» походження нинішнього російського президента, хоча деталі залишаються переважно усним переказом.
Післявоєнні роки і заводське життя
У 1950-х роках Володимир Спиридонович уже міцно стояв на ногах як кадровий робітник. Завод імені Єгорова випускав вагони, і посада майстра давала стабільний заробіток. Він став членом партійного комітету підприємства. Сім’я могла дозволити собі телефон і телевізор — предмети розкоші для комуналки того часу. Син пізніше згадував, як батько любив готувати: варив варення з полуниці, консервував огірки, робив холодець на свята.
Марія Іванівна померла 6 липня 1998 року. Володимир Спиридонович пережив її трохи більше ніж на рік. Він пішов із життя 2 серпня 1999 року від серцевої недостатності в сильну спеку. Поховали його на Серафимівському кладовищі в Санкт-Петербурзі. Син на той момент уже був прем’єр-міністром і через кілька місяців став виконувачем обов’язків президента. Батько так і не встиг побачити його на найвищій посаді.
Нагороди і пам’ять
У 1985 році Володимира Спиридоновича нагородили орденом Вітчизняної війни I ступеня. Ця відзнака стала офіційним визнанням його фронтового шляху. У пізніші роки син неодноразово згадував батька в публічних виступах, підкреслюючи його скромність і стійкість. У травні 2017 року Володимир Володимирович брав участь у «Безсмертному полку» з портретом батька.
Цікаві факти
- Володимир Спиридонович народився в один день із майбутнім онуком — 23 лютого, хоча рік, звісно, інший.
- Після поранення 1941 року він на все життя залишився з кульгавістю, але ніколи не наголошував на інвалідності в розмовах із сином.
- У комунальній квартирі на Басковому провулку сім’я займала одну кімнату. Сусідські діти згадували, що батько Путіна виглядав суворо, але насправді був добрим.
- Спиридон Іванович нібито отримав від Распутіна золотий рубль за смачну страву — цю монету зберігали в родині як реліквію, хоча її існування також не підтверджене документами.
- У 2026 році російський «Уралвагонзавод» перейменував бойову машину підтримки танків «Термінатор» на «Спиридон» — ім’я діда нинішнього президента.
Життя Володимира Спиридоновича Путіна відображає долю мільйонів радянських людей його покоління: селянське дитинство, війна, завод, комуналка, втрати дітей і пізня радість від єдиного сина, який вижив. Він не шукав слави і не залишав мемуарів. Усе, що ми знаємо про нього, зібрано з офіційних довідок, спогадів сина та рідкісних свідчень сусідів. Саме ця простота і стала основою для публічного образу «народного» походження російського лідера.
Сьогодні ім’я Володимира Спиридоновича згадують переважно в контексті біографії сина. Архівні документи про його службу і роботу зберігаються в російських фондах, але доступ до них обмежений. Незалежні дослідники продовжують шукати додаткові підтвердження окремих епізодів, особливо пов’язаних із дідом-кухарем. Поки що найбільш перевіреними залишаються дані про народження, військову службу, поранення, заводську кар’єру та дату смерті.
Родина Путіних походить із тверських сіл, де століттями жили землероби. Переїзд до міста, війна і заводська праця змінили їхню долю, але не стерли селянських звичок. Володимир Спиридонович любив готувати, зберігав огірки і варення, а в старості міг пожартувати, дивлячись на сина з охороною: «Мій син — як цар». Ця фраза, за спогадами близьких, пролунала незадовго до його смерті.