Форма тіла змії впливає на те, чи людина відчує страх, огиду або привабливість. Небезпечність виду тут не головне.
До такого висновку дійшли дослідники Університету Авейру та Університету Бразиліа. Роботу опубліковано в журналі Proceedings of the Royal Society B. Автори вивчали не швидкість помічання тварини, а емоційну оцінку після того, як вона потрапила в поле зору.
Як проходило оцінювання
В онлайн-дослідженні взяли участь 377 мешканців Бразилії та Португалії віком від 18 до 74 років. Їм показали 92 фотографії. До набору додали кілька витягнутих безногих рептилій. Зовні вони дуже схожі на змій, хоча біологічно до них не належать.
Знімки взяли з проєкту Reptiles of Ecuador. Їх демонстрували на білому тлі, щоб оточення менше впливало на оцінки.
Для кожного кадру учасники оцінювали страх, огиду, красу, емоційне забарвлення, збудження та передбачуваний розмір. Також фіксували загальний страх перед зміями, попередні зустрічі та досвід перебування на природі.
Три типи реакції
Після аналізу виокремилися три групи зображень. Одна пов’язана зі страхом, друга — з позитивними враженнями, третя — з огидою.
Гадюки та кілька видів удавів частіше потрапляли до групи сильнішого страху й збудження. Стрункі представники родин Colubridae та Dipsadidae сприймалися позитивніше. Невеликі риючі види та деякі безногі рептилії частіше викликали огиду.
Емоційні оцінки не збігалися з реальною небезпекою. Зовнішні ознаки, на думку авторів, працюють як візуальна евристика загрози. Людина швидко оцінює ризик за виглядом, навіть якщо не знає про отруйність.
Однією морфологією реакції не пояснити. Інтенсивність страху була пов’язана з попередніми зустрічами та загальним рівнем остраху. Частіше перебування в природному середовищі корелювало з меншим самооціненим страхом.
Страх і відраза виявилися різними реакціями. Тварина, яка здається небезпечною, не обов’язково сприймається як неприваблива. Естетична привабливість теж не виключає відчуття загрози.
Автори припускають, що така оцінка могла бути корисною з еволюційного погляду. За високої ціни помилки безпечніше сприйняти нешкідливу тварину за небезпечну. Це інтерпретація, а не прямий доказ.
Є обмеження. Дослідження проводили онлайн лише серед учасників із двох країн. Оцінки ґрунтувалися на фотографіях, а не на зустрічах із живими тваринами. Зв’язок між контактом із природою та меншим страхом є кореляцією. Робота не доводить, що саме перебування на природі зменшує страх.
Далі дослідники хочуть окремо перевірити вплив форми тіла, луски, текстури та візерунка. Також планують відстеження рухів очей та ЕЕГ, щоб з’ясувати, на якому етапі зору виникає емоційна реакція.