С-300 ніколи не була балістичною ракетою. Це сімейство зенітно-ракетних комплексів, створених у Радянському Союзі для захисту повітряного простору від літаків, крилатих ракет і тактичних балістичних цілей. Проте саме її ракети з 2022 року регулярно летять по українських містах по крутій балістичній дузі, і саме через це у розмовах з’явилося хибне формулювання «балістична ракета С-300».
Комплекс розробляли з кінця 1960-х років у ЦКБ «Алмаз» разом із КБ «Факел». Перші серійні зразки С-300ПТ вийшли з заводів у 1975-му, а вже 1979-го перший полк заступив на бойове чергування навколо Москви. Система стала першою повноцінно багатоканальною: один дивізіон міг одночасно вести до шести цілей і наводити на них до дванадцяти ракет. Для свого часу це був прорив.
Сьогодні під назвою С-300 ховається ціла родина машин: С-300П для захисту стратегічних об’єктів, С-300В для прикриття військ і С-300Ф для кораблів. Кожна гілка має свої ракети, радіолокатори й логіку бою. Саме тому говорити про «ракету С-300» як про щось єдине — все одно що називати «автомобілем» і «Жигулі», і «КамАЗ» одночасно.
Історія створення і головні модифікації
Розробку почали 1967 року. Радянські конструктори бачили, як у В’єтнамі і на Близькому Сході старі комплекси С-75 і С-125 гинуть від протирадіолокаційних ракет. Потрібна була система, яка розгортається за 5–25 хвилин, працює в умовах сильних перешкод і здатна бити не лише по літаках, а й по балістичних ракетах малого радіусу.
С-300П пішла в ППО країни. Її перша версія С-300ПТ стояла на напівстаціонарних пускових. Потім з’явилася повністю мобільна С-300ПС на шасі МАЗ, а далі — С-300ПМ і експортні С-300ПМУ-1 та ПМУ-2 «Фаворит». Останні вже могли працювати з ракетами 48Н6 на дальності до 150–195 км.
С-300В створювали для сухопутних військ. Тут акцент зробили на протибалістичних можливостях. Комплекс отримав дві різні ракети: 9М83 для аеродинамічних цілей і важчу 9М82 для балістичних. Усе на гусеничному шасі, щоб рухатися за танковими колонами. Пізніше з’явилися С-300ВМ і С-300В4 з дальністю ураження аеродинамічних цілей уже понад 300 км.
Морська гілка С-300Ф «Форт» і С-300ФМ «Форт-М» стояла на крейсерах проєктів 1144 і 1164. Там використовували ті самі ракети 5В55 і 48Н6, але в корабельних пускових установках вертикального старту.
Технічні характеристики і можливості
Дальність і висота сильно залежать від конкретної ракети. Ось основні параметри, зібрані з відкритих даних:
| Модифікація / ракета | Дальність по аеродинамічних цілях | Дальність по балістичних цілях | Висота ураження | Маса бойової частини |
|---|---|---|---|---|
| 5В55К (С-300ПТ/ПС) | до 47 км | до 35 км | 0,025–27 км | ~130 кг |
| 5В55Р | до 75–90 км | до 40 км | 0,025–27 км | ~133 кг |
| 48Н6 / 48Н6Е | до 150 км | до 40 км | 0,01–27 км | 143–150 кг |
| 9М83 (С-300В) | до 75 км | — | до 25 км | 150 кг |
| 9М82 (С-300В) | до 100 км | до 40 км | до 30 км | 150 кг |
Дані базуються на матеріалах uk.wikipedia.org та відкритих військових оглядах. Ракети летять зі швидкістю 1700–2600 м/с. Бойова частина — осколково-фугасна з готовими вражаючими елементами у вигляді сталевих кубиків. Підривник може бути контактним або радіолокаційним неконтактним.
Сучасні модифікації одного дивізіону здатні супроводжувати до 36 цілей і наводити на них до 72 ракет. Час реакції від виявлення до пуску — кілька секунд. Система працює в автоматичному режимі, але оператор завжди може втрутитися.
Як ракети С-300 стали «балістичними» для ударів по землі
Ще в радянські часи в конструкцію заклали можливість стріляти по нерухомих наземних цілях з відомими координатами. Тоді це вважали другорядним режимом. У 2022 році російські війська почали масово використовувати його.
Ракета стартує майже вертикально, набирає висоту, а потім йде по балістичній дузі. Наведення — радіокомандне. Поки ракета в зоні прямої радіовидимості (приблизно 30–40 км), радар підсвічування коригує її політ. Далі сигнал зникає, і ракета летить уже за інерцією. Точність падає. Відхилення може сягати сотень метрів. Саме тому ці удари часто називають зброєю терору: вони руйнують житлові квартали, школи й лікарні, але рідко влучають у конкретний військовий об’єкт.
Оцінки дальності в такому режимі різняться. Для ракет 5В55 говорять про 60–120 км, для 48Н6 — іноді більше. У січні 2023 року по Києву летіли ракети 48Н6ДМ, які стартували з території Брянської області на відстані понад 200 км. Бойова частина в 143–180 кг при падінні з великої швидкості створює серйозні руйнування.
Найгірше те, що запас цих ракет у Росії вимірювався тисячами одиниць ще на початку повномасштабного вторгнення. Багато з них — старі, з вичерпаним терміном зберігання. Замість утилізації їх просто відстрілюють по українських містах.
Роль С-300 в українському небі
До 2022 року українські Повітряні сили мали на озброєнні С-300ПТ, С-300ПС і невелику кількість С-300В. Саме ці комплекси стали основою ППО в перші місяці великої війни. Вони збивали крилаті ракети, літаки і дрони, коли сучасніших систем ще майже не було.
Згодом частина пускових була втрачена, частина — знищена точними ударами. Словаччина передала Україні свій дивізіон С-300ПМУ. Водночас росіяни активно застосовують свої С-300 і С-400 саме для наземних ударів по Харкову, Миколаєву, Запоріжжю, Херсону і прифронтових містах. Дальність дозволяє бити з території РФ або окупованих районів, залишаючись поза зоною досяжності більшості українських артилерійських систем.
Українські розрахунки продовжують використовувати наявні С-300 для захисту. Проте проти ракет, що летять по балістичній траєкторії з великою швидкістю, ефективність старих комплексів обмежена. Для цього потрібні вже сучасніші засоби — Patriot, SAMP/T, IRIS-T і новіші модифікації.
Цікаві факти про С-300
- Один повний дивізіон С-300ПМУ-2 коштував на експортному ринку близько 120–150 мільйонів доларів (у цінах 2010-х).
- Ракети 5В55 і 48Н6 мають довжину близько 7,25–7,5 метра і діаметр 0,5 метра. Вага — від 1480 до 1900 кг.
- Система здатна працювати в умовах інтенсивної радіоелектронної боротьби. Частина радарів має режими, що ускладнюють наведення протирадіолокаційних ракет.
- С-300В спеціально проєктували з урахуванням досвіду арабо-ізраїльських війн, де балістичні ракети стали реальною загрозою для військ на марші.
- У 1990-х роках на деяких модифікаціях С-300ПС існувала можливість використання ядерної бойової частини. Пізніше від цієї опції відмовилися.
Хто досі має С-300 на озброєнні
Крім Росії та України, комплекси різних модифікацій стоять на озброєнні Білорусі, Казахстану, Азербайджану, Вірменії, Греції, Болгарії, Китаю, Ірану, В’єтнаму, Алжиру, Венесуели та кількох інших країн. Китай на базі С-300 створив власні системи HQ-9. Іран отримав С-300ПМУ-2 у 2016 році після довгих переговорів.
Росія поступово замінює старі С-300 на С-400 і С-500, але тисячі ракет і сотні пускових установок досі залишаються в строю. Саме цей величезний запас дозволяє вести тривалі обстріли українських міст ракетами, які колись призначалися виключно для захисту неба.
С-300 залишається символом радянської інженерної школи — потужної, надлишкової і досі небезпечної. Система, яку проєктували для прикриття стратегічних об’єктів від повітряного нападу, перетворилася на інструмент регулярних ударів по цивільній інфраструктурі. І поки запаси цих ракет не вичерпаються, а українське небо не отримає достатньої кількості сучасних засобів перехоплення, «балістична» траєкторія С-300 продовжуватиме з’являтися в зведеннях Повітряних сил.