У маленькому прикордонному містечку Рава-Руська на Львівщині, де повітря завжди пахне змішаними ароматами української землі й польських лісів, 30 листопада 1979 року народилася дівчинка, якій судилося пройти шлях від офіцерки Збройних Сил до однієї з найвпливовіших жінок у сучасній українській політиці. Ірина Андріївна Верещук (у дівоцтві Луцик) сьогодні обіймає посаду заступниці керівника Офісу Президента України. Її історія — це не просто хронологія посад, а живий приклад того, як дисципліна, освіта й залізна воля можуть перетворити дочку електромеханіка й продавчині на людину, яка координує повернення полонених, депортованих дітей і ветеранську політику в умовах повномасштабної війни.
Батько працював на високовольтних лініях, мати стояла за прилавком. Сім’я була простою, але з жорсткими правилами. Батько мріяв про сина, а народилася Іра — і виховував її, як хлопчика: дисципліна, стрій, звертання на «ви». Сестра пізніше обрала шлях служби в Збройних Силах. Саме в цій атмосфері формувався характер майбутньої політикині — прямолінійний, вимогливий до себе й до інших.
Освіта та військова служба: фундамент, який не ламається
У 1997 році Ірина закінчила Рава-Руську середню школу із золотою медаллю. Далі — Військовий інститут при Національному університеті «Львівська політехніка». Спеціальність «Міжнародна інформація»: спеціаліст з міжнародної інформації, референт-перекладач, офіцер військового управління тактичного рівня. Закінчила з відзнакою. Паралельно з навчанням і після нього проходила службу на офіцерських посадах у Збройних Силах України. Має звання старшого лейтенанта.
З 2002 по 2006 рік здобувала другу вищу освіту — правознавство на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Потім — Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. У 2015 році захистила кандидатську дисертацію на тему організаційно-правових механізмів удосконалення адміністративно-територіального устрою України на прикладі польських реформ. Стажувалася в Польщі за програмою імені Лейна Кіркланда, вивчала досвід децентралізації, отримала диплом Національної школи державного управління (KSAP).
Саме військова школа дала їй ту внутрішню сталь, яку потім усі помічали в кабінетах влади: вміння приймати рішення швидко, не ховатися за чужими спинами і тримати удар навіть тоді, коли навколо паніка.
Мер Рави-Руської: наймолодша жінка на посаді міського голови
Після служби Ірина працювала юристкою в Рава-Руській міській раді, потім заступницею голови Жовківської райдержадміністрації з гуманітарних питань і зовнішньої політики. У жовтні 2010 року, у віці 30 років, перемогла на виборах міського голови Рави-Руської від партії «Сильна Україна» і стала наймолодшою жінкою-мером в Україні.
П’ять років на цій посаді — це період активної міжнародної співпраці з польськими містами, ініціатив щодо пішо-велосипедного переходу на кордоні, боротьби за інтереси громади. У 2013 році, коли Київ відмовився підписувати Угоду про асоціацію з ЄС, вона офіційно звернулася до Європарламенту з проханням укласти таку угоду безпосередньо з територіальною громадою Рави-Руської. У травні 2014-го записала відеозвернення до матерів Росії з закликом не допустити війни.
У лютому 2015 року залишила посаду під тиском і на тлі публічних звинувачень. Далі був період роботи в бізнесі, пов’язаному з бурштином, керівництво Міжнародним центром балтійсько-чорноморських досліджень та консенсусних практик, викладання в університеті.
Шлях у велику політику: від «Слуги народу» до уряду
У 2019 році Ірина Верещук увійшла до списку партії «Слуга народу» під 29-м номером і стала народною депутаткою IX скликання. Очолювала підкомітет з державної безпеки та оборони Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Короткий час була представницею уряду у Верховній Раді.
У 2020 році балотувалася на посаду міського голови Києва від «Слуги народу». Посіла п’яте місце з 5,44 % голосів. Попри поразку, цей досвід лише зміцнив її політичну вагу.
4 листопада 2021 року Верховна Рада призначила її віцепрем’єр-міністром — міністром з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Менш ніж за чотири місяці почалася повномасштабна війна. Міністерство, яке досі займалося переважно стратегічними документами, раптом стало одним із ключових центрів гуманітарної відповіді держави.
Міністерка реінтеграції під час великої війни
Під керівництвом Ірини Верещук міністерство організовувало гуманітарні коридори, евакуацію цивільних, роботу з внутрішньо переміщеними особами, питаннями військовополонених і цивільних заручників, поверненням незаконно депортованих дітей. Саме в цей період вона стала обличчям багатьох обмінів і переговорів.
Російська сторона навіть відкрила проти неї заочну справу «за порушення територіальної цілісності». Це лише підкреслило, наскільки небезпечною для окупантів була її робота. 23 серпня 2022 року Президент нагородив її орденом «За заслуги» III ступеня.
5 вересня 2024 року Верховна Рада звільнила Ірину Верещук з посади міністра. Вже 8 вересня того ж року указом Президента вона була призначена заступницею керівника Офісу Президента України.
Робота в Офісі Президента: нові виклики 2024–2026 років
На новій посаді Ірина Верещук продовжує займатися гуманітарними питаннями, ветеранською політикою, національним спротивом, діалогом з Польщею щодо історичної пам’яті, питаннями полонених і депортованих дітей. Восени 2025 року вона проводила зустрічі з високопосадовцями Ватикану щодо посередництва Святого Престолу. У 2026 році активно працює над законодавчими ініціативами у сфері національного спротиву, підтримує діалог з польськими партнерами, бере участь у нарадах щодо захисту національної ідентичності.
Станом на серпень 2026 року вона залишається однією з найбільш публічних і водночас найменш «кабінетних» фігур у владі — часто виїжджає в регіони, спілкується з ветеранами, переселенцями, родинами полонених.
Цікаві факти про Ірину Верещук
- У 30 років стала наймолодшою жінкою-мером в Україні.
- Володіє польською та італійською мовами — знання, здобуті ще у військовому інституті.
- У 2013 році запропонувала Євросоюзу укласти угоду про асоціацію безпосередньо з громадою Рави-Руської.
- Має звання старшого лейтенанта і військовий досвід, який рідко зустрічається серед жінок у топ-політиці.
- Російські слідчі органи заочно порушили проти неї справу — своєрідна «медаль» за ефективну роботу.
- У 2025 році публічно розповіла, як схудла: збалансоване харчування, дисципліна і щоденні фізичні навантаження без «чарівних» пігулок.
Особисте життя: сім’я як надійний тил
Перший шлюб з Ігорем Верещуком уклала у грудні 2003 року. 22 січня 2004-го народився син Олег. У 2012 році подружжя розлучилося. Олег нині студент Київського політехнічного інституту, займається IT і, за словами матері, «воює на своєму фронті» — допомагає обороні країни через технології.
Нинішній партнер — Михайло Кухаренко, полковник, колишній командир львівського підрозділу «Альфа» СБУ, співзасновник асоціації ветеранів антитерору. У нього є дорослі сини від попередніх стосунків. Родина живе в Києві. За даними декларацій, Ірина Верещук не володіє значною нерухомістю у власності.
Сім’я для неї — не привід для публічних заяв, а тиха опора. Саме про сина й чоловіка вона найчастіше згадує з особливою теплотою, коли говорить про те, що дає сили тримати удар щодня.
Що формує стиль Ірини Верещук
Ті, хто працював із нею, відзначають прямолінійність, високу працездатність і вміння говорити неприємні речі без дипломатичних обгорток. Військова школа, досвід мера маленького прикордонного міста, робота з найскладнішими гуманітарними питаннями під час війни — усе це зробило її політиком, якого важко загнати в звичні рамки «жіночої квоти» чи «партійної функції».
Вона залишається людиною, яка виросла в Раві-Руській, де кордон — не абстракція, а частина повсякденного життя. Саме тому питання реінтеграції, історичної пам’яті з Польщею, повернення людей з окупації для неї ніколи не були лише робочими завданнями. Це частина особистої біографії.
Сьогодні, у серпні 2026 року, Ірина Верещук продовжує працювати в Офісі Президента, координуючи напрями, від яких залежить доля тисяч українських родин. Її шлях від золотої медалістки прикордонної школи до однієї з ключових фігур держави ще далеко не завершений — і саме це робить її біографію живою, динамічною і гідною уваги як тих, хто тільки починає цікавитися українською політикою, так і тих, хто давно стежить за кожним її кроком.