5 квітня 1710 року на правому березі Дністра, біля османського містечка Тягина, українські козаки й старшини зібралися на раду. У таборі вигнанців, які втратили все після Полтавської катастрофи, народився документ під назвою «Договори і Постановлення прав і вольностей Війська Запорозького». Сьогодні його називають Конституцією Пилипа Орлика або Бендерською конституцією. Саме цього дня гетьман у вигнанні Пилип Орлик разом із генеральною старшиною, полковниками та запорожцями на чолі з кошовим отаманом Кость Гордієнком підписали угоду, яка обмежила владу гетьмана, запровадила представницький орган і чітко окреслила права козацтва.
Цей акт став першою українською конституцією в сучасному розумінні. Він з’явився на 77 років раніше за Конституцію США і за 81 рік до польської Конституції 3 травня. Документ склали староукраїнською мовою з підписом Орлика та печаткою Війська Запорозького, а також існували латинські редакції. Шведський король Карл XII особисто підтвердив вибір гетьмана та положення угоди своїм дипломом.
Після Полтави: як поразка перетворилася на поштовх до конституції
Битва під Полтавою 27 червня 1709 року стала переломною. Армія Карла XII і козацькі полки Івана Мазепи зазнали нищівної поразки. Мазепа з небагатьма прибічниками втік на територію Османської імперії. Вже восени того ж року він помер у Бендерах. Козацька старшина опинилася в чужій землі без гетьмана, без грошей і без чіткого плану.
Саме тоді генеральний писар Пилип Орлик — освічена, амбіційна людина чеського шляхетського роду, народжена 1672 року на території сучасної Білорусі, випускник Київської академії — висунув свою кандидатуру. 5 квітня 1710 року на козацькій раді біля Тягина його обрали гетьманом Війська Запорозького у вигнанні. Обрання супроводжувалося не просто присягою, а укладанням письмової угоди між гетьманом і всім Військом. Так з’явилася Конституція.
Орлик розумів: щоб зберегти ідею української державності, потрібні чіткі правила, а не особиста влада одного гетьмана. Він і його соратники — Григорій Герцик, Андрій Войнаровський та інші — свідомо пішли на обмеження власних повноважень. Це був сміливий крок для епохи, коли більшість європейських монархів правили одноосібно.
Місце і атмосфера підписання
Рада відбулася просто неба на березі Дністра. Навколо — табір козаків, шатра, коні, дим багать. Присутні були представники шведського короля. Річка розділяла вигнанців від рідної землі, яку контролювала Московія. У такій атмосфері народжувався документ, що мріяв про повернення вільної України.
Повна назва звучить урочисто: «Договори і Постановлення прав і вольностей Війська Запорозького між Ясновельможним його милістю паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького, і між генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким». Документ складався з преамбули та 16 статей. У преамбулі автори обґрунтовували історичне право козаків на власну державу, згадуючи навіть «хозарське» коріння — популярну тоді теорію для легітимації союзу з Кримським ханством.
Що саме записали в 16 статтях
Конституція чітко розділила владу. Законодавча належала Генеральній Раді — прообразу парламенту. Вона мала збиратися тричі на рік: на Різдво, Великдень і Покрову. До складу Ради входили генеральна старшина, полковники, сотники, делегати від полків і представники Запорозької Січі. Рада вирішувала питання війни й миру, податків, звіти гетьмана та могла висловлювати йому недовіру.
Виконавча влада залишалася за гетьманом і Генеральною старшиною. Але гетьман втратив багато звичних прав. Він не міг одноосібно розпоряджатися державним скарбом, роздавати землі, призначати урядників без згоди Ради, вести самостійну зовнішню політику чи карати винних. На час правління гетьман отримував лише рангові маєтності з фіксованими прибутками — після закінчення терміну вони поверталися Війську.
Судова влада належала Генеральному суду. Таким чином, документ уперше в українській історії заклав ідею поділу влад на три гілки.
Окремі статті стосувалися релігії. Православ’я проголошувалося єдиною державною вірою. Автори вимагали відновити підпорядкування Київської митрополії Вселенському патріарху в Константинополі, а не Московському. Іншим вірам, особливо «юдейському» та «польському», чинилися перешкоди — це відображало реалії XVII–XVIII століть, коли релігія була частиною політичної боротьби.
Ще одна важлива стаття передбачала відновлення союзницьких відносин з Кримським ханством. Козаки й татари мали спільну історію союзів проти спільних ворогів. Конституція закликала гетьмана домагатися «побратимських стосунків» і військової допомоги від хана.
Територія майбутньої держави окреслювалася як Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства — землі, які козаки вважали своїми споконвічними.
Чому конституція не запрацювала одразу
Документ не набув повної чинності. Політична ситуація склалася несприятливо. Карл XII загинув 1718 року під час облоги фортеці в Норвегії. Швеція втратила інтерес до української справи. Орлик з родиною та невеликим гуртом прибічників мандрував Європою — жив у Швеції, Польщі, Франції, Туреччині. Він писав маніфести, шукав союзників, навіть планував повстання 1711–1713 років, під час яких окремі положення конституції частково застосовувалися на Правобережжі.
Запорожці, які оселилися в Олешках на Дніпрі, зберігали вірність «законам Орлика» до 1734 року. Але великої визвольної війни не сталося. Орлик помер 1742 року в Яссах у Молдові, так і не побачивши вільної України.
Попри це, ідеї документа не зникли. Вони стали частиною української політичної традиції — від гетьманських «пактів» XVII століття до конституційних проєктів XIX–XX століть.
Спадщина, яка пережила століття
Сьогодні Конституцію Пилипа Орлика вважають символом української державності та раннього конституціоналізму. У 2010 році в Бендерах відкрили пам’ятник. У 2011-му — в шведському Крістіанстаді. У 2020 році Верховна Рада України офіційно відзначила 310-річчя документа. Оригінал староукраїнською мовою зберігається в Російському державному архіві давніх актів у Москві; його автентичність підтвердили українські науковці на початку XXI століття. Латинські копії знаходяться в Національному архіві Швеції.
Документ вплинув на формування уявлень про обмежену владу правителя, представницьке правління та права козацтва. Навіть у вигнанні автори заклали основи, які через століття стали частиною національної ідентичності.
Саме цей документ уперше в українській історії чітко обмежив владу гетьмана і запровадив механізми контролю з боку представницького органу.
Конституція Орлика — це не просто історичний папір. Це свідчення того, що вже на початку XVIII століття українці мріяли про державу з чіткими правилами, де влада не належить одній людині назавжди, а розподілена й контрольована. Документ народився у вигнанні, на чужій землі, але його слова про «права і вольності Війська Запорозького» досі звучать актуально. Вони нагадують, що ідея вільної України з’явилася задовго до XIX чи XX століття — і що навіть у найважчі часи козаки знаходили силу укладати правила для майбутнього.
Сьогодні, коли ми говоримо про конституційний устрій, варто пам’ятати: перші кроки в цьому напрямку зробили саме 5 квітня 1710 року біля Бендер. Тоді, під чужим небом, на березі чужої річки, народилася одна з найперших європейських конституцій — українська.