На початку повномасштабної війни після кожного російського обстрілу українці поспішали дзвонити рідним і друзям. Вони запитували, чи всі живі та чи далеко були вибухи. Тепер навіть після потужних атак таких дзвінків стало значно менше.
Чи означає це, що люди стали байдужішими? Психологиня Світлана Чуніхіна, кандидатка психологічних наук і віцепрезидентка Асоціації політичних психологів України, вважає, що ні.
Емоційне оніміння замість байдужості
У перші місяці війни дзвінки зі словами «Ти як? Усе нормально?» були щоденним ритуалом. Зараз гострота реакцій притупилася. Це називають емоційним онімінням через тривалий стрес.
«Напевно, гострота реакцій притупилася, бо інтенсивність страждань надзвичайно висока, і ми не можемо реагувати на кожне так, як раніше, бо інакше не зможемо витримати це», — пояснила Чуніхіна.
Коли небезпека триває роками, людина вже не може переживати її з початковою гостротою. Це не свідчить про втрату співчуття.
Відчуття загальної єдності змінилося. У суспільстві помітніші суперечки щодо мобілізації, переговорів із Росією та мовного питання. Проте зв’язки між українцями не зруйновані.
«Але менше з тим є колективна відповідь на загрозу, і ця відповідь – спротив. Ми все одно сприймаємо цю війну як наш спільний виклик», — наголосила психологиня.
Попри втому та розбіжності українці зберігають здатність співпрацювати і об’єднуватися перед загрозою. Рідші дзвінки після атак не означають байдужості. Емоційна реакція змінилася, бо небезпека стала частиною повсякденного життя. Люди рідше запитують «Ти як?», але продовжують переживати за близьких.