Паризька мирна конференція розпочалася 18 січня 1919 року і тривала з перервами до 21 січня 1920 року. Саме в ці дні в столиці Франції зібралися представники 27 країн, щоб поставити крапку в Першій світовій війні та спробувати побудувати новий світовий порядок. Головні події та найважливіші рішення припали на 1919 рік, а їхнім символічним апогеєм стало підписання Версальського договору 28 червня.
Коротка відповідь на запитання «коли відбулася Паризька мирна конференція» така: офіційно вона відкрилася взимку 1919-го, а формально завершилася на початку 1920-го, коли запрацювала Ліга Націй. Насправді ж переговори, суперечки та кулуарні домовленості розтяглися на багато місяців і залишили по собі довге, іноді болісне відлуння на весь XX століття.
Відлуння гармат: чому саме Париж і чому не одразу
Коли 11 листопада 1918 року набуло чинності Комп’єнське перемир’я, Європа наче видихнула після чотирьох років кривавого кошмару. Але тиша виявилася оманливою. Переможені держави — Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Османська імперія — лежали в руїнах. Переможці ж не могли одразу сісти за стіл переговорів. Велика Британія проводила вибори, США ще тільки формували делегацію, а Франція наполягала на тому, щоб саме Париж став місцем, де буде покарано агресора.
Париж 1919 року зустрічав дипломатів сірим зимовим небом, пораненими будинками та напругою, яка відчувалася навіть у повітрі. Вулиці були заповнені солдатами, які поверталися з фронту, репортерами та жінками в траурі. Саме сюди, у палаци та міністерства на набережній Орсе, стікалися надії мільйонів людей на справедливий мир і водночас — бажання помсти.
18 січня 1919: день, коли історія зробила вибір
Урочисте відкриття конференції відбулося саме 18 січня — у річницю проголошення Німецької імперії у Версальському палаці 1871 року. Цей символізм був навмисним. Франція на чолі з Жоржем Клемансо хотіла підкреслити: те, що почалося в Зеркальній залі Версаля майже півстоліття тому, має завершитися тут, у Парижі, на умовах переможців.
На відкритті були присутні 72 делегати. Формально конференція називалася зібранням «союзних та об’єднаних держав». Насправді ж реальна влада зосередилася в руках кількох лідерів. Інші країни отримували право голосу переважно тоді, коли це стосувалося їхніх безпосередніх інтересів.
Велика четвірка: характери, які вирішували долі народів
За лаштунками офіційних засідань усе вирішувала так звана Рада чотирьох — чотири чоловіки з дуже різними характерами та баченням майбутнього.
Жорж Клемансо, якого називали «Тигром», — 77-річний французький прем’єр. Він пережив облогу Парижа 1870–1871 років, бачив, як Німеччина принизила Францію, і тепер хотів гарантувати безпеку своєї країни будь-якою ціною. Жорсткий, саркастичний, він не вірив у красиві слова про «справедливий мир».
Вудро Вільсон, президент США, — ідеаліст і колишній професор. Він приїхав із «14 пунктами», які мали стати основою нового світу без таємних договорів, з правом народів на самовизначення та з Лігою Націй на чолі. Багато європейських лідерів вважали його наївним.
Девід Ллойд Джордж, британський прем’єр, — майстер політичного маневрування. Він виграв вибори під гаслами жорсткого ставлення до Німеччини, але на конференції часто стримував французькі апетити, бо розумів: надто ослаблена Німеччина може стати легкою здобиччю для більшовизму.
Вітторіо Орландо з Італії шукав територіальних здобутків, обіцяних ще за таємними угодами часів війни. Коли їх не отримав у повному обсязі — особливо щодо Фіуме — демонстративно покинув конференцію.
Їхні суперечки часом нагадували сімейну сварку, де кожен тягнув ковдру на себе. Клемансо якось зауважив про Вільсона: «Його чотирнадцять пунктів мене втомлюють. У Господа Бога було лише десять».
Як народжувалися рішення: від офіційних залів до приватних квартир
Формально працювала Рада десяти (глави урядів і міністри закордонних справ п’яти головних держав). Але вже навесні 1919 року реальна робота перейшла до Ради чотирьох, а часто й до Ради трьох — без Орландо. Багато ключових рішень ухвалювалися під час неформальних зустрічей у квартирі Ллойд Джорджа чи в кабінеті Вільсона.
За лаштунками працювали сотні експертів — істориків, географів, економістів. Американська делегація привезла цілу «Inquiry» — групу науковців, які готували детальні доповіді про кожну спірну територію. Це був безпрецедентний рівень залучення фахівців до дипломатії.
Версальський договір: 28 червня 1919 року
28 червня 1919 року в Зеркальній залі Версальського палацу Німеччина підписала мирний договір. Для німців це було приниженням: документ називали «диктатом», а статтю 231 — «статтею про вину» — вважали несправедливою. Німеччина втрачала значні території, колонії, флот, мала виплачувати репарації (початкова сума сягала астрономічних цифр, пізніше її зменшили).
Договір містив 440 статей. Він не лише карав Німеччину, а й створював нову карту Європи. Саме тут народилися або були визнані Польща, Чехословаччина, Югославія, нові кордони Румунії та інших держав.
Українське питання: надії, які не справдилися
Українська делегація прибула до Парижа без офіційного запрошення. Об’єднана місія Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки очолювалася Григорієм Сидоренком (пізніше — графом Михайлом Тишкевичем). До складу входили Василь Панейко, Степан Томашівський, Ісаак Марголін та інші.
Делегація привезла з собою детальну етнографічну карту, на якій Україна включала Галичину, Волинь, Буковину, Закарпаття, а також претендувала на Кубань і Крим. Мета була амбітною: визнання незалежності соборної України, допомога проти більшовиків і польської агресії, виведення іноземних військ.
Реальність виявилася жорсткою. Франція підтримувала Польщу як «санітарний кордон» проти більшовизму. Ллойд Джордж скептично ставився до українських урядів, вважаючи їх нестабільними. Вільсон sympathy до принципу самовизначення не завжди збігався з конкретними рішеннями. 25 червня 1919 року Антанта фактично дозволила Польщі окупацію Галичини. Пізніше, у 1923 році, Рада Послів остаточно передала Галичину Польщі (з декларативною обіцянкою автономії, яка так і не була виконана).
Українські дипломати зіткнулися з потужним польським лобі та внутрішніми розбіжностями між наддніпрянцями та галичанами. У грудні 1919 року делегація ЗУНР почала діяти окремо. Результат виявився сумним: соборна Україна не отримала міжнародного визнання, а її землі були поділені між кількома державами.
Ліга Націй та інші договори
28 квітня 1919 року конференція затвердила Статут Ліги Націй — дітище Вільсона. Організація мала стати гарантом миру, але без участі США (Сенат не ратифікував договори) вона виявилася ослабленою з самого початку.
Окрім Версаля, були підписані:
- Сен-Жерменський договір з Австрією (10 вересня 1919);
- Нейїський договір з Болгарією (27 листопада 1919);
- Тріанонський договір з Угорщиною (4 червня 1920);
- Севрський договір з Османською імперією (1920, пізніше переглянутий у Лозанні)..
Довге відлуння рішень 1919–1920 років
Рішення Паризької конференції створили нову політичну карту Європи. Зникли імперії — Австро-Угорська, Османська, Німецька (у старому вигляді). З’явилися держави, які проіснували до Другої світової війни або й довше. Принцип самовизначення народів був проголошений, але застосовувався вибірково — залежно від стратегічних інтересів великих держав.
Жорсткі умови Версальського договору стали однією з причин економічної кризи та соціальної напруги в Німеччині 1920-х. Водночас створення нових держав у Східній Європі на довгі роки визначило долю мільйонів людей, зокрема українців, чиї землі опинилися під владою різних країн.
Конференція показала і силу, і слабкість дипломатії: вона змогла зупинити велику війну, але не змогла запобігти новим конфліктам. Деякі кордони, накреслені тоді, досі викликають дискусії. Деякі ідеї — наприклад, колективна безпека через міжнародну організацію — живуть і сьогодні, хоч і в інших формах.
Париж 1919–1920 років став місцем, де світ намагався вилікувати рани минулого і водночас заклав насіння майбутніх. Історія цієї конференції — це не лише про дати та підписи під договорами. Це історія про людські амбіції, страхи, надії та про те, наскільки складно домовлятися, коли за спиною кожного — мільйони загиблих і зруйнованих доль.