Ні, одностатеві шлюби в Україні не дозволені. Станом на літо 2026 року українське законодавство не передбачає можливості офіційної реєстрації союзу між двома людьми однієї статі. Стаття 51 Конституції України прямо формулює: шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Сімейний кодекс повторює цю формулу, визначаючи шлюб виключно як сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органах ДРАЦС. Спроби подати заяву на реєстрацію такого шлюбу в РАГСі закінчуються відмовою, і жодних юридичних наслідків такий союз не породжує.
Ця норма залишається непорушною навіть попри війну, європейську інтеграцію та зміну суспільних настроїв. Під час воєнного стану зміни до Конституції заборонені, тож повна легалізація шлюбу між особами однієї статі зараз технічно неможлива. Водночас життя не стоїть на місці. Тисячі українських пар будують спільне життя, виховують дітей, служать у ЗСУ, купують житло й стикаються з цілком конкретними правовими прогалинами — від доступу до реанімації до спадкування.
Саме ці прогалини стали причиною найважливішого зрушення останніх двох років. У червні 2025 року Деснянський районний суд Києва вперше в історії України встановив факт проживання однією сім’єю двох чоловіків — дипломата Зоряна Кіся та активіста Тимура Левчука. Вони жили разом із 2013 року, одружилися в США 2021-го, але українське МЗС відмовилося визнати партнера членом сім’ї дипломата. Суд, апеляція і, зрештою, Верховний Суд у лютому 2026 року залишили рішення в силі. Це не шлюб. Це не реєстроване партнерство. Але це перший офіційний юридичний факт, що одностатева пара може бути визнана сім’єю з певними правовими наслідками.
Що саме говорить закон і чому шлюб залишається закритим
Конституційна формула «жінка і чоловік» — не випадковий зворот. Вона з’явилася 1996 року й відтоді трактується як виключне визначення. Сімейний кодекс у статті 21 повторює: шлюб — це сімейний союз жінки та чоловіка. Стаття 74, яка регулює фактичні шлюбні відносини (коли люди живуть разом без реєстрації), прямо стосується лише різностатевих пар. Одностатеві пари з цього переліку виключені. Усиновлення, спільна опіка, режим спільної сумісної власності, право не свідчити проти партнера в суді, пільгове спадкування — усе це для них недоступне в автоматичному режимі.
Навіть шлюб, укладений за кордоном у країні, де він дозволений, в Україні юридичної сили не має. ДРАЦС не вносить такі записи, а суди до 2025 року відмовлялися визнавати факт сімейних відносин. Саме тому справа Кіся і Левчука стала проривом: суд застосував ширше поняття «сім’я» з статті 3 Сімейного кодексу і практику Європейського суду з прав людини. Він підкреслив, що встановлення факту проживання однією сім’єю не перетворює пару на подружжя і не легалізує одностатевий шлюб. Але створює прецедент для інших.
Новий проєкт Цивільного кодексу, який розглядається у Верховній Раді з початку 2026 року, цю тенденцію не підтримує. Документ визначає сім’ю як співжиття чоловіка і жінки і не містить норм про одностатеві партнерства. Міністерство юстиції вже висловлювало зауваження, що така редакція суперечить зобов’язанням України за Європейською конвенцією з прав людини та дорожній карті євроінтеграції. Проте політична підтримка змін залишається обмеженою.
Реєстровані партнерства: що пропонують і чому закон досі не прийнятий
Єдиний реальний шлях до правового захисту сьогодні — інститут реєстрованих партнерств. Законопроєкт №9103 «Про інститут реєстрованих партнерств», внесений 2023 року, передбачає добровільний сімейний союз двох повнолітніх осіб незалежно від статі. Партнерство не є шлюбом. Воно не дає права на усиновлення. Але надає статус близьких родичів, права на спільне майно, спадкування, медичні рішення, соціальний захист, податкові пільги та доступ до інформації в лікарнях.
Документ пройшов кілька комітетів, отримав підтримку, але до голосування в сесійній залі так і не дійшов. У травні 2025 року уряд включив прийняття закону про реєстровані партнерства до дорожньої карти вступу до ЄС зі строком виконання в третьому кварталі 2025-го. Строк минув. Альтернативний законопроєкт №12252 також чекає. Європейська комісія регулярно нагадує про необхідність виконати рішення ЄСПЛ у справі Маймулахіна і Марківа 2023 року, де Україна була визнана винною у відсутності правового регулювання одностатевих союзів.
Політичний спротив залишається сильним. Частина депутатів вважає, що будь-яке визнання одностатевих пар підриває «традиційну сім’ю». Інші посилаються на суспільну думку, хоча опитування вже давно показують інше. За даними Київського міжнародного інституту соціології липня 2026 року, 54% українців підтримують право ЛГБТ+-людей на цивільні партнерства, а 57% вважають, що такі партнерства потрібні для соціального захисту військовослужбовців. Підтримка усиновлення розділилася майже порівну — 46% за, 42% проти, з найвищим рівнем серед молоді.
Що можуть зробити пари вже сьогодні
Поки закон не прийнятий, люди шукають обхідні шляхи. Найефективніший — звернення до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім’єю. Після прецеденту 2025–2026 років суди почали уважніше ставитися до таких справ. Потрібні докази: спільне проживання, спільний бюджет, свідчення друзів і родичів, фото, листування, спільні покупки, медичні документи. Якщо суд визнає факт, це відкриває доступ до частини прав, які раніше були недоступні.
Інші практичні кроки:
- Нотаріальні договори про спільну власність майна. Вони не замінюють режим подружньої спільності, але захищають вкладення кожного.
- Заповіт. Без нього партнер спадкує лише в четвертій черзі як особа, яка спільно проживала, і тільки якщо немає спадкоємців попередніх черг.
- Довіреності на представництво інтересів у медичних закладах і банках.
- Спільне усиновлення через одну особу з подальшим оформленням опіки — складний і ризикований шлях, який не всі суди підтримують.
Ці інструменти не ідеальні. Вони вимагають грошей, часу й нервів. Але для багатьох пар вони зараз — єдиний спосіб захистити спільне життя.
Цікаві факти
У 2023 році Європейський суд з прав людини зобов’язав Україну створити правовий механізм для одностатевих пар. Компенсація двом позивачам склала по 5 тисяч євро кожному. Відтоді минуло три роки, а механізму досі немає.
Під час повномасштабної війни ЛГБТ+-військовослужбовці стали помітнішими. Багато хто відкрито говорить про партнерів, і саме їхні історії підштовхнули суспільство до більшої підтримки цивільних партнерств. 57% українців у 2026 році вважають, що такі пари в армії потребують правового захисту.
У 2015 році в Києві один РАГС фактично зареєстрував квір-шлюб через технічну помилку. Документ пізніше анулювали, але сам факт увійшов в історію як курйоз і символ.
Новий проєкт Цивільного кодексу, який пройшов перше читання навесні 2026 року, може ускладнити навіть судове визнання фактичних сімейних відносин, якщо його приймуть у нинішній редакції.
Як війна і євроінтеграція змінили розмову
До 2022 року тема одностатевих шлюбів існувала переважно в правозахисному середовищі. Після початку великої війни вона вийшла на інший рівень. Коли люди гинуть на фронті, питання «хто має право прийняти рішення про відключення апаратів» чи «хто спадкує квартиру» перестає бути абстрактним. ЛГБТ+-військові, які служать нарівні з усіма, почали вимагати елементарного захисту для своїх партнерів. Петиції, відкриті листи, публічні історії — усе це зрушило суспільну думку швидше, ніж будь-які кампанії до війни.
Європейський шлях теж додає тиску. У більшості країн ЄС або одностатеві шлюби, або реєстровані партнерства вже давно стали нормою. Для України, яка претендує на членство, відсутність будь-якого правового регулювання виглядає анахронізмом. Рішення ЄСПЛ 2023 року лише підкреслило цей розрив.
Водночас консервативна частина суспільства й окремих політичних сил продовжує бачити в будь-якому визнанні загрозу. Дискусії в парламенті часто зводяться до моралі, а не до конкретних прав людей. Новий Цивільний кодекс у нинішній редакції — яскравий приклад цього напруження між європейськими зобов’язаннями і внутрішньополітичними розрахунками.
Права, які залишаються недоступними
Навіть після судового визнання фактичних сімейних відносин багато дверей залишаються зачиненими. Одностатеві пари не можуть:
- спільно усиновлювати дитину;
- отримувати автоматичний статус близьких родичів у лікарнях без додаткових документів;
- претендувати на соціальні виплати, передбачені для подружжя;
- користуватися спрощеним режимом спільної власності;
- отримувати відстрочку від мобілізації на підставі догляду за партнером у тих самих умовах, що й офіційне подружжя.
Ці обмеження створюють постійну вразливість. У критичних ситуаціях — хвороба, смерть, бойові дії — відсутність правового статусу перетворюється на реальну трагедію. Саме тому правозахисники наполягають: судовий прецедент — важливий, але недостатній. Потрібен закон.
| Аспект | Офіційний шлюб (різностатевий) | Одностатева пара (станом на 2026) |
|---|---|---|
| Реєстрація в ДРАЦС | Так | Ні |
| Спільна власність майна | Автоматично | Тільки через договір або суд |
| Спадкування | Перша черга | Четверта черга (або за заповітом) |
| Медичні рішення | Так | Тільки з довіреністю або судом |
| Усиновлення | Так | Ні |
Дані таблиці базуються на положеннях Сімейного кодексу України та судовій практиці 2025–2026 років.
Що далі: можливі сценарії
Найреалістичніший шлях у найближчі роки — прийняття закону про реєстровані партнерства. Тиск з боку ЄС, рішення ЄСПЛ і зростання суспільної підтримки працюють у цьому напрямку. Повна легалізація шлюбу потребуватиме змін до Конституції, а це можливо лише після закінчення воєнного стану і політичної волі, якої зараз немає.
Судова практика може розширюватися. Після прецеденту Верховного Суду інші пари вже звертаються до судів. Кожне нове рішення зміцнює позицію, що поняття «сім’я» ширше за «подружжя». Водночас новий Цивільний кодекс, якщо його приймуть без змін, може закрити цю можливість.
Для тих, хто сьогодні будує життя в одностатевому союзі, важливо не чекати ідеального закону, а використовувати наявні інструменти. Нотаріуси, адвокати, які спеціалізуються на сімейному праві, громадські організації — усі вони вже накопичили досвід, як захищати інтереси пар у чинній системі. Війна показала, наскільки крихким може бути життя без правових гарантій. Саме тому розмова про одностатеві шлюби і партнерства в Україні 2026 року — це вже не абстрактна дискусія про мораль. Це розмова про конкретних людей, які щодня приймають рішення, будують дім і захищають країну, не маючи елементарного юридичного даху над головою.