Олександр Станіславович Сирський — генерал Збройних сил України, Герой України, який з 8 лютого 2024 до 22 липня 2026 року обіймав посаду головнокомандувача. Народився 26 липня 1965 року в селі Новинки Кіржацького району Владимирської області тодішньої РРФСР. Більшу частину життя провів в Україні, став одним із ключових воєначальників у російсько-українській війні. Під його керівництвом українські війська провели оборону Києва 2022 року, Слобожанський контрнаступ і Курську операцію 2024-го.
Його псевдонім «Барс» з’явився ще в роки АТО. Колеги й підлеглі описують Сирського як стриманого, вимогливого до себе й оточення командира, який рідко з’являється на публіці, але регулярно буває на передовій. Він пройшов усі щаблі служби — від командира взводу до головнокомандувача — і залишив після себе армію, яка, за його словами при передачі повноважень, уже не лише оборонялася, а й проводила наступальні дії.
Ранні роки та освіта Олександра Сирського
Батько майбутнього генерала, Станіслав Сирський, служив у радянській армії. У 1970-х роках його перевели до Харкова, і родина переїхала разом із ним. Олександр закінчив одну зі шкіл Шевченківського району Харкова із золотою медаллю. Військова династія визначила вибір професії. У 1982 році юнак вступив до Московського вищого загальновійськового командного училища — одного з найпрестижніших навчальних закладів СРСР. Закінчив його 1986 року в званні лейтенанта.
Перша посада — командир мотострілецького взводу в 426-му полку 25-ї гвардійської дивізії в Лубнах на Полтавщині. Служив також у підрозділах реактивної артилерії. Після розпаду Радянського Союзу залишився в Україні, склав присягу українській державі. У 1993–1995 роках командував батальйоном, а згодом полком 6-ї дивізії Національної гвардії в районі Чугуєва. У 1996–1998 роках навчався в Академії Збройних сил України (оперативно-тактичний рівень) і закінчив її з відзнакою. У 2005–2006 роках здобув оперативно-стратегічну освіту в Національній академії оборони України, знову з відзнакою, і став кандидатом військових наук.
Ці навчальні заклади сформували його як офіцера, який поєднує радянську школу планування з поступовим освоєнням стандартів НАТО. У 2013 році він навіть працював над питаннями військового співробітництва з Альянсом у Брюсселі.
Кар’єра до повномасштабного вторгнення
На початку 2000-х Сирський очолював штаб, а потім командував 72-ю окремою механізованою бригадою в Білій Церкві. Під його керівництвом бригада пройшла серйозну модернізацію. Далі були посади в Об’єднаному оперативному командуванні та Головному управлінні військового співробітництва Генерального штабу.
З початком війни на Донбасі 2014 року Олександр Сирський став начальником штабу Антитерористичної операції. Саме він координував вихід українських підрозділів з оточення під Дебальцевим узимку 2015 року. Тактична група «Барс», названа за його позивним, прикривала відхід. За ці бої він отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня і згодом звання генерал-лейтенанта.
У 2016 році очолив Об’єднаний оперативний штаб ЗСУ. У 2017–2018 роках командував усією АТО, яку згодом перетворили на Операцію об’єднаних сил. У травні–серпні 2019-го був командувачем ООС, а з 5 серпня 2019 року — командувачем Сухопутних військ Збройних сил України. На цій посаді зустрів 24 лютого 2022 року.
Оборона Києва, Харківський контрнаступ і Бахмут
У перші дні повномасштабного вторгнення Сирський керував обороною столиці. Під його командуванням створили два кільця оборони, командирам секторів дали широкі повноваження. Підрив дамби на Ірпені біля Козаровичів затопив підступи й зірвав російські плани швидкого захоплення Києва. За цю операцію 5 квітня 2022 року Олександр Сирський отримав звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».
У вересні 2022-го він керував Слобожанським контрнаступом. Українські війська за кілька тижнів звільнили Балаклію, Ізюм, Куп’янськ і відкинули ворога далеко від Харкова. Це стало однією з найяскравіших перемог того періоду.
Битва за Бахмут 2022–2023 років виявилася значно важчою. Сирський наполягав на утриманні міста якомога довше, щоб виснажити російські сили, зокрема ПВК «Вагнер». Високі втрати спричинили критику. Деякі західні видання й окремі військовослужбовці називали його «м’ясником» або «генералом 200». Сам він пізніше підкреслював, що пріоритетом завжди залишалося збереження життя людей, навіть якщо доводилося ухвалювати важкі рішення про відхід.
Головнокомандувач Збройних сил України (2024–2026)
8 лютого 2024 року президент Володимир Зеленський призначив Олександра Сирського головнокомандувачем замість Валерія Залужного. Одним із перших рішень стало організоване виведення військ з Авдіївки 17 лютого, щоб уникнути оточення. У серпні 2024-го йому присвоїли звання генерала.
Під його керівництвом армія перейшла на корпусну структуру, розширила Сили безпілотних систем і проводила локальні наступальні дії. У 2026 році Сирський звітував про звільнення сотень квадратних кілометрів української території. 21–22 липня 2026 року його звільнили з посади. Новим головнокомандувачем став Михайло Драпатий. Причини змін пов’язували з внутрішніми суперечностями в керівництві обороною та громадськими протестами. Сам Сирський у прощальному зверненні наголосив, що передає армію, яка вже наступає, і залишається вірним Україні до перемоги.
Курська операція та стратегічні рішення
6 серпня 2024 року під керівництвом Сирського розпочалася Курська операція — перший великий наступ ЗСУ на територію Росії. Мета полягала в тому, щоб зірвати підготовку російського удару на Суми й Харків, відтягнути найбоєздатніші підрозділи ворога й створити обмінний фонд полонених. На піку українські війська контролювали до 1300 квадратних кілометрів Курської області.
Операція змусила Росію перекидати сили з інших напрямків, зменшила інтенсивність атак на більшій частині фронту й дала українським підрозділам перепочинок. Сирський неодноразово підкреслював, що рішення було вимушеним: іншого способу запобігти новому російському наступу не існувало.
Цікаві факти про Олександра Сирського
- Позивний «Барс» з’явився ще в роки АТО й закріпився надовго. Тактична група під цією назвою прикривала вихід з Дебальцевого.
- Батьки й молодший брат живуть у Росії. Останній раз Сирський їздив туди 2000 року на похорон бабусі. Після складання української присяги контактів майже не підтримував.
- Він двічі одружений. Друга дружина — Тамара Харченко. Має синів від попереднього шлюбу та молодшого сина Олександра.
- Колеги відзначають його аскетичний спосіб життя: мало спить, регулярно займається в спортзалі, у вільний час читає історичну та філософську літературу.
- У 2025 році отримав французький орден Почесного легіону, а в березні 2026-го — Золоту медаль Збройних сил Швеції за внесок в оборону Європи.
Нагороди, звання та офіційне визнання
Олександр Сирський — повний кавалер ордена Богдана Хмельницького (III ступінь 2015, II — 2022, I — 2022). Герой України (2022). Хрест бойових заслуг (2022). Почесний громадянин Києва. Військові звання: генерал-майор (2009), генерал-лейтенант (2016), генерал-полковник (2020), генерал (2024).
Офіційні біографічні дані підтверджуються матеріалами Міністерства оборони України та українською Вікіпедією. Його кар’єра відображає шлях цілого покоління офіцерів, які почали службу ще в радянській армії, а завершили її вже в умовах повномасштабної війни за незалежність України.
Сирський залишається однією з найпомітніших фігур сучасної української військової історії. Від Дебальцевого до Курщини, від оборони Києва до реформ у сухопутних військах — його рішення впливали на хід війни й долю тисяч людей. Армія, яку він передав наступнику, продовжує боротися, і ця боротьба все ще триває.