Григорій Ігорович Бакланов народився 31 серпня 1994 року в Одесі і сьогодні є одним із найяскравіших українських акторів театру та кіно. Його ім’я міцно асоціюється з роллю Лавріна Кайдаша в серіалі «Спіймати Кайдаша», а в 2025 році він отримав звання Заслуженого артиста України. Зріст 182 сантиметри, відкрита харизма й одеський гумор зробили його впізнаваним далеко за межами театру на Печерську.
Цей хлопець із міста біля моря пройшов шлях від дитячої театральної школи до головних ролей у кіно, озвучення культової гри та сцени, де щовечора збираються сотні глядачів. Його історія — про наполегливість, щирість і вміння залишатися собою навіть тоді, коли камери вмикаються.
Дитинство в Одесі та перші кроки на сцені
Одеса 1990-х дарувала дітям особливу атмосферу — суміш гумору, моря й постійного відчуття, що життя схоже на виставу. Мама Григорія працювала в Одеському театрі музичної комедії імені Михайла Водяного. Саме вона привела сина до дитячої театральної школи. У десять років він уже вийшов на сцену у виставі «Дванадцять стільців» за мотивами Ільфа і Петрова. Той момент став першою іскрою.
Шкільні роки пройшли не лише під театральними кулісами. Григорій захоплювався баскетболом і навіть мріяв про спортивну кар’єру. Проте сцена виявилася сильнішою. Одеський темперамент, здатність швидко знаходити спільну мову з людьми та природне відчуття ритму діалогу формували його змалку. У підлітковому віці він взяв участь у Революції Гідності — досвід, який пізніше вплинув на світогляд і ставлення до ролей, де герої стикаються з вибором і відповідальністю.
Після школи дорога вела до Києва. Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, курс Юрія Федоровича Висоцького. 2016 рік — диплом. Навчання було інтенсивним: від класики до сучасних текстів, від техніки голосу до роботи з тілом. Саме там формувався той стиль, який сьогодні впізнають глядачі — легкість, що не переходить у поверховість, і емоційна точність.
Театральна кар’єра: від Липок до Печерська
Ще під час навчання Григорій грав у Київському академічному театрі юного глядача на Липках (2014–2016) та в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. З 2016 року його постійна сцена — Новий драматичний театр на Печерську. Тут він працює вже майже десять років, і саме цей колектив став для нього другою родиною.
Серед помітних театральних робіт — роль Клавдія у «Гамлеті» режисерів Ольги Ларіної та Дениса Мартинова (2019). За цю роботу його номінували на «Київську пектораль» у категорії найкращого виконання чоловічої ролі другого плану. Раніше, у 2015 році, на Міжнародному театральному фестивалі GATS у Пекіні він отримав нагороду за найкращу акторську гру за ролі в «Ромео і Джульєтті» та «Забаві». Китайське журі оцінило саме ту суміш енергії й точності, яку Григорій привіз із Одеси.
У театрі на Печерську він грає в різних жанрах — від класики до сучасних постановок. Глядачі відзначають його вміння тримати паузу, працювати з партнером і залишати після вистави відчуття живої розмови, а не відточеного спектаклю. Для актора театр залишається місцем експерименту, де можна ризикувати й шукати нові інтонації.
Кіно і телебачення: від епізодів до головних ролей
Кінодебют відбувся ще у 2013 році в короткометражці «Зустріч». Далі пішли епізодичні й другорядні ролі в серіалах: «Сашка», «Дворняжка Ляля», «Безсмертник», «Лікар Ковальчук», «Ніщо не трапляється двічі». Кожна з них додавала досвіду. У 2018–2019 роках з’явилися помітніші роботи — «Шляхетні волоцюги», «Пекельна Хоругва, або Різдво Козацьке» (роль Семена) і «Черкаси».
Справжній прорив стався у 2020 році. Серіал «Спіймати Кайдаша» на телеканалі СТБ зібрав мільйони глядачів. Григорій зіграв Лавріна Кайдаша — молодшого сина, якого глядачі одразу полюбили за щирість, вразливість і одеський шарм. Після виходу серіалу на вулицях його часто називали саме Лавріном. Ця роль відкрила двері до більших проєктів.
Серед подальших робіт — «Сага» (Олександр Козак), «Морська поліція. Чорноморськ», «Тільки живи», «Солдатик», «Белла Віта» (2024–2026), «Кохання та полум’я» (Святослав Мороз, 2025) та роль Олександра Довженка у фільмі «Довженко. Перший погляд» (2025). Актор також займається дубляжем — зокрема озвучив персонажів у кількох проєктах.
| Рік | Проєкт | Роль |
|---|---|---|
| 2020 | Спіймати Кайдаша | Лаврін Кайдаш |
| 2019 | Пекельна Хоругва | Семен |
| 2019 | Черкаси | помічник Кока / матрос |
| 2025 | Кохання та полум’я | Святослав Мороз |
| 2025 | Довженко. Перший погляд | Олександр Довженко |
Дані зведені за матеріалами відкритих джерел, зокрема uk.wikipedia.org та kinobaza.com.ua.
Озвучення S.T.A.L.K.E.R. 2: голос Зони
У листопаді 2024 року світ побачила гра «S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля». Григорій Бакланов озвучив 23 персонажів — від головних до другорядних і навіть учасників батальних сцен. Процес тривав понад рік. Проби він записував удома під час блекаутів, накрившись ковдрою, щоб не чули сусіди. Імпровізував голоси, змінював інтонації, а кричати «Я тебе порву!» доводилося так часто, що голос сідав і доводилося пити цілющі чаї.
Ця робота стала особливою. Для багатьох українців гра — частина національної культурної спадщини, і участь зірки «Спіймати Кайдаша» зробила її ще ближчою. Актор пізніше зізнавався, що ходив на студію щасливий і відчував себе частиною великого всесвіту.
Особисте життя: від студентського роману до нового етапу
З Анастасією Цимбалару Григорій познайомився ще в університеті. Спочатку їх ставили в пари для навчальних етюдів, були періоди взаємної антипатії, потім — спільна робота й справжні почуття. Пропозицію він зробив у Парижі 2018 року, а весілля відбулося у 2021-му — швидко, майже спонтанно, через щільні графіки й пандемію. Разом вони прожили кілька років, після чого у 2024-му оголосили про розлучення за спільним рішенням. Залишилися в добрих стосунках.
У 2025–2026 роках актор почав нове особисте життя. Навесні 2026-го він уперше публічно показав нову кохану. Деталі пара тримає в тіні, і це виглядає природно — після публічного шлюбу Григорій воліє захищати приватність. Дітей у нього немає, але він неодноразово казав, що мріє про велику родину.
Цікаві факти про Григорія Бакланова
- У шкільні роки серйозно займався баскетболом і міг обрати спортивну кар’єру замість театру.
- На китайському фестивалі GATS журі не знало, що частина акторів не приїхала, і все одно вручило йому нагороду за найкращу гру.
- Під час роботи над Stalker 2 записував проби вдома під ковдрою в блекаути, щоб не турбувати сусідів.
- Регулярно здає кров і вважає це корисною звичною, яка реально рятує життя.
- Після ролі Лавріна перехожі на вулиці досі часто звертаються до нього саме цим ім’ям.
- Під час повномасштабної війни пройшов військову підготовку й активно підтримував ЗСУ благодійними ініціативами.
Вплив війни та зміна пріоритетів
Повномасштабне вторгнення змінило багатьох. Григорій не раз говорив, що близькість до смерті змушує по-новому дивитися на цінності. Матеріальні речі відійшли на другий план. Він зберігає спогади на зовнішньому жорсткому диску, який називає «своєю біографією». Театр і кіно стали не лише професією, а способом тримати зв’язок із людьми й допомагати країні через культуру.
У 2025 році указом Президента йому присвоїли звання Заслуженого артиста України. Це визнання прийшло після майже десятиліття на сцені Нового театру на Печерську та низки знакових екранних робіт. Для багатьох колег і глядачів ця нагорода виглядала логічним і заслуженим кроком.
Стиль гри та місце в сучасному українському кіно
Григорій Бакланов належить до покоління акторів, які виросли вже в незалежній Україні. У його грі немає зайвої пафосності. Він уміє бути «своїм хлопцем» і водночас передавати складні внутрішні стани. Одеський гумор допомагає в комедійних сценах, а театральна школа дає глибину в драмі.
Критики й глядачі часто відзначають природність. Він не «грає» — він живе в кадрі. Саме тому роль Лавріна так глибоко запала в пам’ять. У новіших проєктах актор пробує різні амплуа: від історичних постатей до сучасних героїв. Робота над Довженком і ролі в серіалах 2025–2026 років показують, що він не зупиняється на одному образі.
Українське кіно зараз активно розвивається, і такі актори, як Бакланов, формують його нове обличчя — щире, живе, без штучної патетики. Театр на Печерську залишається для нього базою, а кіно й ігри дають можливість говорити з ширшою аудиторією.
Григорій Ігорович Бакланов сьогодні — приклад того, як талант, підкріплений працею й життєвим досвідом, знаходить свого глядача. Від дитячої сцени в Одесі до звання Заслуженого артиста України пройшло трохи більше тридцяти років. І найцікавіше, здається, ще попереду.