Концтабір Бухенвальд виник у липні 1937 року на північному схилі гори Еттерсберг, за кілька кілометрів від Веймара — міста, де творили Гете і Шиллер. Саме тут, у буковому лісі, нацисти створили один із найбільших концентраційних таборів на території самого Третього райху. За вісім років через головний табір і його численні філіали пройшло близько 280 тисяч людей із понад п’ятдесяти країн. Близько 56 тисяч із них загинули від голоду, хвороб, тортур, розстрілів і медичних експериментів.
Бухенвальд ніколи не був табором смерті з газовими камерами, як Аушвіц. Його основною функцією стала примусова праця для військової промисловості. Але система знищення через працю, холод, бруд і свавілля охорони зробила це місце одним із найстрашніших символів нацистського терору. 11 квітня 1945 року в’язні підняли повстання, а через кілька годин до табору увійшли американські війська. З того дня ця дата відзначається як Міжнародний день визволення в’язнів нацистських концтаборів.
Назва «Бухенвальд» у перекладі з німецької означає «буковий ліс». Есесівці навмисно змінили первісну назву «Еттерсберг», щоб уникнути асоціацій із Гете, який любив гуляти цими схилами. Один старий дуб, під яким, за легендою, поет писав «Фауста», довго стояв посеред табору. Його зберегли як цинічний натяк на культурну спадщину, яку нацисти водночас знищували.
Як створювали концтабір на горі Еттерсберг
Будівництво почалося влітку 1937 року. Перші 149 в’язнів прибули 15 липня з інших таборів — Ліхтенбурга, Заксенбурга та Бад-Зульци. Їх змусили власноруч вирубувати ліс, розрівнювати ґрунт і зводити бараки. Табір розраховували на вісім тисяч осіб, але вже через рік він переповнився.
Головний табір займав близько 40 гектарів. Його оточував електрифікований колючий дріт завдовжки 3,5 кілометри і 22 сторожові вежі. Над входом красувався напис «Jedem das Seine» — «Кожному своє». Шрифт для нього виконав в’язень Франц Ерліх, колишній дизайнер школи Баухаус, попри те, що нацисти вважали цей стиль «дегенеративним мистецтвом».
Спочатку сюди потрапляли політичні противники режиму — комуністи, соціал-демократи, профспілкові активісти. Після «Кришталевої ночі» 1938 року сюди привезли майже десять тисяч євреїв. Потім з’явилися свідки Єгови, гомосексуали, роми, «асоціальні елементи» і звичайні кримінальники. З початком війни потік став міжнародним: поляки, чехи, французи, радянські військовополонені, а згодом і примусові робітники з окупованих територій.
Українці опинилися серед тих, хто страждав тут особливо сильно. Після 1941 року в табір почали прибувати радянські військовополонені, серед яких було багато уродженців України. Пізніше сюди потрапили тисячі молодих людей, вивезених на примусові роботи. У «дитячому блоці» тримали підлітків із України та Росії. Деякі з них вижили завдяки таємній допомозі політичних в’язнів, які організовували додаткове харчування і навіть підпільне навчання.
Повсякденне пекло: праця, голод і свавілля
Робочий день починався о п’ятій ранку з переклички, яка могла тривати годинами під дощем або морозом. Потім в’язнів гнали на роботи — до кар’єрів, на будівництво, у збройові заводи фірм, що працювали на вермахт. До 1944 року більше половини всіх ув’язнених перебували вже не в головному таборі, а в 139–141 зовнішніх філіалах, розкиданих по Тюрингії та сусідніх землях.
Харчування складалося з рідкої баланди і шматка хліба. Норма калорій була настільки низькою, що тіло швидко починало «їсти» саме себе. Тиф, дизентерія, фурункули і туберкульоз косили людей десятками щодня. Узимку 1944–1945 років у Малому таборі, куди скидали найслабших, смертність сягала катастрофічних цифр.
Охорона з СС і капо з числа кримінальників мали майже необмежену владу. Покарання включали побиття, підвішування за руки назад (так званий «співаючий ліс»), години стояння на колінах на ґравії. Особливо жорстокою була Ільзе Кох, дружина першого коменданта Карла-Отто Коха. Вона гуляла табором верхи, відбирала в’язнів із татуюваннями і, за свідченнями багатьох, цікавилася виробами зі шкіри людей. Хоча деякі звинувачення проти неї пізніше ставили під сумнів, її ім’я назавжди залишилося синонімом бухенвальдського садизму.
Медичні експерименти і систематичні вбивства
З 1941 року в Бухенвальді працював відділ гігієнічного інституту СС. У блоці 46 проводили досліди з тифозними вакцинами. 729 в’язнів стали «піддослідними», 154 з них померли. Інші експерименти включали отруєння алкалоїдами, опіки білим фосфором і спроби «лікувати» гомосексуальність гормональними ін’єкціями.
Окремо стояли масові розстріли радянських військовополонених. У спеціально переобладнаній конюшні їх ставили до стіни і стріляли в потилицю через вузьку щілину. Таким чином убили понад 8 тисяч чоловік. Їхні тіла не завжди вносили до офіційних реєстрів табору.
Діяла також акція 14f13 — відбір слабких і хворих для відправки в центри евтаназії, де їх убивали газом. Крематорій працював майже безперервно. Коли печі не справлялися, тіла скидали в братські могили або спалювали просто неба.
Цікаві факти про концтабір Бухенвальд
- Над воротами табору назавжди зупинився годинник на 15:15 — саме в цей час 11 квітня 1945 року американські солдати увійшли до табору.
- Серед в’язнів були майбутній Нобелівський лауреат Елі Візель, німецький комуніст Ернст Тельман (убитий тут 1944 року), письменник Бруно Апіц і багато відомих політиків європейських країн.
- У таборі існувала потужна підпільна організація — Міжнародний табірний комітет. В’язні навіть зібрали короткохвильовий передавач і 8 квітня 1945 року передали союзникам сигнал SOS.
- Після звільнення американці змусили жителів Веймара пройти через табір і побачити те, що відбувалося майже під їхніми вікнами.
- Дуб Гете, який стояв посеред табору, згорів під час американського авіанальоту в серпні 1944 року. Його залишки пізніше стали одним із символів пам’яті.
Повстання і звільнення 11 квітня 1945 року
На початку квітня 1945 року в головному таборі зібрали понад 47 тисяч людей. Есесівці почали «евакуацію» — марші смерті, на які вигнали близько 28 тисяч в’язнів. Багато хто загинув у дорозі.
11 квітня підпільна організація вдарила першою. В’язні захопили зброю, зайняли сторожові вежі і відкрили ворота. О 15:15 до табору увійшли підрозділи 6-ї бронетанкової дивізії Третьої армії США. У цей момент у Бухенвальді залишалося близько 21 тисячі людей, серед них понад дев’ятсот дітей і підлітків.
Картина, яку побачили солдати, шокувала навіть тих, хто вже бачив інші табори. Генерал Ейзенхауер пізніше відвідав один із філіалів і сказав, що нічого подібного ще не бачив. Журналіст Едвард Марроу записав репортаж, який і сьогодні важко слухати без холоду під шкірою.
Радянський спецтабір № 2
Після відходу американців улітку 1945 року територію зайняла радянська адміністрація. Бухенвальд став Спеціальним табором НКВС № 2. Сюди кидали колишніх членів нацистської партії, підозрюваних у співпраці з режимом, а також людей, яких вважали потенційними ворогами нової влади. За п’ять років через нього пройшло понад 28 тисяч осіб. Близько 7 тисяч померли — переважно від голоду і хвороб узимку 1946–1947 років.
У НДР про цей період майже не говорили. Офіційна пам’ять зосереджувалася виключно на нацистських злочинах і героїзмі комуністичного підпілля. Лише після 1990 року меморіал почав відкрито розповідати обидві історії цього місця.
Меморіал сьогодні
Сьогодні Бухенвальд — один із найважливіших меморіальних комплексів Німеччини. На території збереглися фундаменти бараків, крематорій, ворота з годинником, конюшня, де розстрілювали військовополонених. Постійна експозиція займає дві тисячі квадратних метрів і показує повсякденне життя, систему терору і долі окремих людей.
На південному схилі гори стоїть великий монумент, зведений ще в часи НДР. Поруч — братські могили. Щороку 11 квітня тут збираються нащадки в’язнів, історики і звичайні відвідувачі. Меморіал працює як освітній центр, проводить семінари, дослідження і виставки, присвячені не лише 1937–1945 рокам, а й радянському періоду.
Концтабір Бухенвальд залишається місцем, де природа і історія стикаються особливо різко. Буковий ліс знову шумить навколо колишніх бараків. Але тиша тут інша — важка, наповнена іменами тих, хто вже ніколи не почує цього шуму.