Мікропластик у воді утворює активні молекули, що шкодять клітинам

Науковці встановили, що крихітні пластикові частинки під час контакту зі звичайною водою здатні генерувати хімічно активні молекули. Ці сполуки можуть пошкоджувати білки та клітинні структури. Відкриття змінило уявлення про мікропластик як про пасивне сміття.

Дослідження провели фахівці Колумбійського університету спільно з колегами з Каліфорнійського університету в Берклі. Вони з’ясували, що пластикові частинки не просто накопичуються у воді та живих організмах. Під час зіткнення з водою на їхній поверхні запускаються хімічні реакції.

Зазвичай мікропластик сприймають як дрібне сміття, що потрапляє у воду, ґрунт і згодом в організм людини та тварин. Нові дані показали інше: частинки активно взаємодіють із навколишнім середовищем. На межі пластику та води виникають умови для перенесення електронів.

Як утворюються реактивні форми кисню

Під час контакту з водою на поверхні мікропластику утворюються реактивні форми кисню. Це хімічно активні молекули, здатні вступати в реакції з іншими речовинами. Деякі з них, зокрема гідроксильні радикали, можуть пошкоджувати білки, ДНК та клітинні структури.

Причина ефекту полягає у властивостях пластикової поверхні. Вона відштовхує воду, через що на межі двох середовищ створюються умови для хімічних реакцій. Пластик у воді виявився не пасивною частинкою, а поверхнею, на якій можуть виникати активні сполуки.

Дослідники перевірили шість поширених типів пластику: поліетилен, поліпропілен, полістирол, полівінілхлорид, поліетилентерефталат та акрил. Усі вони під час контакту з водою утворювали реактивні форми кисню, хоча інтенсивність процесу відрізнялася. Найактивнішими виявилися поліетилен і поліпропілен.

Їхні поверхні сильніше відштовхують воду, що сприяє утворенню реактивних молекул. Натомість поліетилентерефталат, з якого виготовляють пластикові пляшки, та акрил демонстрували слабшу активність. Важливе значення має також розмір частинок.

Коли пластиковий предмет руйнується на дедалі дрібніші фрагменти, загальна площа їхньої поверхні збільшується. З’являється більше ділянок, на яких можуть відбуватися хімічні реакції. Це підсилює потенційний вплив мікропластику на оточення.

By Володимир Левчин

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.