Оксана Миколаївна Соколова народилася 13 травня 1971 року в Черкасах — місті, де Дніпро щоранку змінює колір від сірого до сріблястого, а повітря наповнене запахом річкової вологи й тополевого пуху. У родині піаністки Лілії Олексіївни та математика-конструктора Миколи Федоровича дівчинка змалку вбирала дві протилежні стихії: дисципліну точних наук і вільний подих музики. Батьки розійшлися, коли їй було шість, і ця тріщина в сімейній гармонії надовго визначила її ставлення до близькості й самостійності. Бабуся, фронтова медсестра, яка святкувала Перемогу в Берліні, таємно охрестила онуку вдома, бо в радянській системі відкрито вірити було небезпечно. Ці тихі історії опору лягли в основу її майбутнього характеру — твердого, але не жорсткого.
Школу Оксана закінчила із золотою медаллю, паралельно отримавши атестат заочної фізико-математичної школи при Московському державному університеті. Рука, зламана в лютому, поклала край кар’єрі піаністки: після самовільного зняття гіпсу кістка змістилася, і дрібна моторика вже ніколи не повернулася. Дівчина з полегшенням зітхнула — музика була обов’язком, а слова кликали сильніше. У 1993 році вона вийшла з Київського національного університету імені Тараса Шевченка з червоним дипломом факультету журналістики. Дипломна робота була присвячена стилістиці Леоніда Парфьонова — майстра, чий динамічний, майже кінематографічний підхід до новин став її професійним компасом на десятиліття.
Перші кроки: від «Росі» до столичного ефіру
Кар’єра почалася ще в школі — матеріали для газети «Молодь Черкащини» та обласного радіо. Після університету Оксана прийшла на Черкаську обласну студію телебачення «Рось» молодшою редакторкою. Вона вела місцеві новини, прямі ефіри ток-шоу, авторські проекти. У 23 роки стала наймолодшою власною кореспонденткою УТ-1 у країні. Їздила між Черкасами й Києвом, freelancила для «1+1» і «Вікон», відмовлялася від пропозицій столичних каналів, бо в рідному місті вже мала офіс, машину й квартиру. Але Київ кликав сильніше.
2000 рік змінив усе. На ICTV вона почала репортеркою, швидко виросла до парламентської кореспондентки «Фактів». Наприкінці 2001-го вже як ведуча відкрила ранкове інформаційне мовлення каналу — голос, який будив мільйони. У 2004-му несподівано пішла з телебачення, ставши прес-секретаркою Генерального прокурора України Геннадія Васильєва. Рік роботи в системі, яку вона пізніше називала «чужорідним тілом», дав розуміння механізмів влади зсередини. Після відставки Генпрокурора Оксана повернулася на ICTV: вела вечірні новини й працювала шеф-редакторкою «Свободи слова» з Савіком Шустером.
«Факти тижня»: двадцять років, що змінили формат
12 лютого 2006 року в ефір вийшов перший випуск «Фактів тижня з Оксаною Соколовою». Програма народилася з кризи: керівництво каналу запропонувало або піти, або створити щось своє. Разом із шеф-редактором Віктором Варницьким вона вибудувала формат, який став підсумковою крапкою інформаційної лінійки ICTV. Спочатку це були 21 хвилина, потім — понад дві години, а на піку — майже три. До шести мільйонів глядачів щонеділі. За двадцять років вийшло близько 900 випусків.
Оксана ніколи не трималася за звичне. Команда експериментувала з формами, ракурсами, рубриками. Не боялася «похуліганити» зі стилістикою, навіть якщо старі рішення давали рейтинги. У 2017–2019 роках програма виходила як «100 хвилин з Оксаною Соколовою», з 2020-го — знову «Факти тижня. 100 хвилин». Незмінним співведучим останнього десятиліття став Сергій Кудімов. Командний дух — особлива фішка проекту. Люди приходили саме заради цієї атмосфери, де кожен готовий підставити плече.
Під час повномасштабного вторгнення редакція не зупинилася ні на день. Ефіри йшли з бомбосховища в підвалі — стіл, камера, цегляні стіни. Глядачі сиділи в таких самих укриттях, і ця спільність робила правду ще гострішою. У 2022 році з’явився власний YouTube-канал, який уже зібрав понад 650 тисяч підписників. «Ми знову змінюємось, а значить ми живі», — сказала Оксана на 20-річчі програми.
Продюсерка, яка будує всесвіт
З 2007 року Оксана очолила редакцію публіцистичних проектів ICTV (згодом Starlight Новини). Під її керівництвом вийшли «Максимум в Україні» (2007–2013) — гострі розслідування корупції, «Козирне життя» (2008–2014) — портрети еліт, «Четверта вежа», «Інсайдер», «Теорія змови». Кожен проект ніс відбиток її почерку: динаміка Парфьонова, увага до деталей, відмова від дешевих сенсацій.
Вона менторила жінок у проекті «Я зможу!», вела майстер-класи, допомагала шукати поранених військових, доставляла службові записи родинам. У 2021 році отримала відзнаку Головнокомандувача ЗСУ «За заслуги перед Збройними силами України». А статуетку «Телетріумфу» 2011 року в номінації «Найкраща ведуча інформаційно-аналітичних програм» віддала на аукціон для розмінування.
Цікаві факти про Оксану Соколову
- Дипломну роботу писала саме про стиль Леоніда Парфьонова — і цей стиль став візитівкою всіх її проектів.
- У 23 роки була наймолодшою власкоркою УТ-1 в Україні.
- Після 2014 року кілька місяців їздила з охороною через анонімні погрози з «ЛНР» — дзвонили люди, близькі до місцевої «журналістики».
- Двічі стикалася з харасментом у київських редакціях. Один раз колеги-жінки завели її в номер готелю до головного редактора «на сюрприз». Вона вирвалася, повторюючи: «Я заміжня, можете звільнити».
- Син Всеволод живе в Бельгії, вивчав право. З колишнім чоловіком і його новою родиною Оксана підтримує теплі стосунки — діти виросли як брат і сестра.
- У 2022 році змінила колір волосся з блонд на темний — символ внутрішньої трансформації під час війни.
Особисте життя: два шлюби й одна велика гордість
Перший шлюб уклала у 20 років з однокурсником Олександром — ветераном Афганістану. Тридцять років тому вони жили в гуртожитку для ветеранів, збирали пляшки, щоб купити необхідне. Тринадцять років разом. Син Всеволод народився близько 1996-го. Коли чоловік переїхав до Бельгії, сім’я розпалася через відстань. «Відстань тільки руйнує і знищує», — сказала вона пізніше. Але зберегли дружбу. Всеволод виріс між двома країнами, закінчив школу й університет за кордоном, нині живе недалеко від батька.
Другий шлюб — з політтехнологом і істориком Андрієм Демартіно — тривав близько десяти років. Познайомилися ще в 2001-му, коли Оксана брала в нього інтерв’ю про книгу. Розлучилися у 2021-му. Причина та сама — дистанція й різні пріоритети. Оксана відкрито каже: кар’єра завжди була важливішою. І шкодує лише про те, що не народила другу дитину.
Стосунки з батьком довгі роки були складними. Вона майже не спілкувалася з ним більшу частину життя. Пізніше дізналася про існування зведеного брата — фізика, який отримав міжнародну нагороду. Сім’я, як і журналістика, для неї — про правду, навіть якщо вона болить.
Нагороди й визнання
У березні 2007 року Оксані Соколовій присвоїли звання Заслуженого журналіста України. «Телетріумф» вона отримувала неодноразово: як ведуча інформаційних програм, як авторка найкращої аналітичної програми (кілька разів) і особисто як найкраща ведуча інформаційно-аналітичних програм у 2011-му. Журнал «Фокус» неодноразово включав її до сотні найвпливовіших українок.
| Рік | Нагорода / Подія | Деталі |
|---|---|---|
| 2007 | Заслужений журналіст України | За внесок у розвиток країни |
| 2007, 2009, 2011 | Телетріумф | «Факти тижня» — найкраща аналітична програма |
| 2011 | Телетріумф | Найкраща ведуча інформаційно-аналітичних програм (статуетку віддала на розмінування) |
| 2021 | Відзнака Головнокомандувача ЗСУ | За заслуги перед Збройними силами України |
Дані про нагороди підтверджуються матеріалами uk.wikipedia.org та офіційними повідомленнями ICTV.
Стиль, який не старіє
Оксана Соколова ніколи не грала «зірку». Її ефірний образ — це чіткість, стриманість і внутрішня сила. Вона вміє слухати співрозмовника так, ніби більше нікого в студії немає. У розслідуваннях уникає дешевих ефектів. У воєнний час її команда допомагала не лише інформацією, а й конкретною справою: шукала поранених, підтверджувала виживання, передавала документи.
У 2026 році, коли «Факти тижня» відзначили 20-річчя, вона говорила про цифрові платформи з тим самим ентузіазмом, з яким колись говорила про перші ефіри. Алгоритми сьогодні формують порядок денний, але вони не знають, що таке національна безпека. Саме тому традиційна журналістика, яка вміє тримати червоні лінії й давати збалансовану картину, залишається потрібною.
Сестра Валерія Черненко — теж журналістка — завжди була поруч. Команда «Фактів тижня» стала другою родиною. А син Всеволод, навіть з Бельгії, залишається головною гордістю. Оксана Соколова й досі щонеділі виходить в ефір, ніби каже: правда не має вихідних. І глядачі, які вже два десятиліття довіряють їй підсумки тижня, це чують.