Стосунки між Дональдом Трампом і Володимиром Путіним ніколи не були простими. Це не класична дипломатія з чіткими правилами, а радше хаотичний танець двох сильних характерів, де компліменти змішуються з жорсткими ультиматумами, а телефонні розмови можуть за одну ніч змінити тон усієї світової політики. Станом на середину 2026 року їхній діалог залишається одним із найвпливовіших факторів у війні Росії проти України. Трамп неодноразово заявляв, що обидва лідери «хочуть угоди», але реальність на фронті і в кабінетах свідчить про глибокі розбіжності.
Від першої зустрічі на G20 у Гамбурзі 2017-го до саміту на Алясці в серпні 2025-го і низки телефонних розмов у 2026-му ці стосунки пройшли шлях від взаємних компліментів до розчарувань і нових спроб тиску. Для України це означає постійну невизначеність: то Вашингтон здається готовим до поступок Москві, то раптом підтримує удари по російських нафтопереробних заводах як спосіб «прискорити кінець».
Ця історія — не лише про двох чоловіків. Вона про те, як особисті симпатії, образи та ділові інстинкти впливають на життя мільйонів людей.
Перші кроки: від компліментів до Гельсінкі
Ще до того, як Трамп став президентом, Путін публічно хвалив його як «яскраву особистість». Трамп відповідав взаємністю, називаючи російського лідера сильним і розумним. Перша особиста зустріч відбулася 7 липня 2017 року на саміті G20 у Гамбурзі. Тоді вони говорили майже дві години, і Трамп після цього заявляв про «дуже хороший» контакт.
Кульмінацією першого терміну став саміт у Гельсінкі 16 липня 2018 року. Саме там Трамп на спільній пресконференції публічно підтримав версію Путіна щодо втручання Росії у вибори 2016 року, поставивши під сумнів висновки американських спецслужб. Цей момент досі вважають одним із найдивніших у сучасній дипломатії США. Багато хто тоді побачив у ньому небезпечний сигнал слабкості.
Водночас адміністрація Трампа зробила кроки, які суперечили дружній риториці. Саме за Трампа Україна отримала перші протитанкові комплекси Javelin. Санкції проти Росії продовжували діяти, а іноді навіть посилювалися. Ця подвійність — компліменти вголос і жорсткі дії за лаштунками — стала фірмовим стилем стосунків.
Роки Байдена і повернення Трампа
Після 2021 року прямі контакти майже зникли. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у лютому 2022-го остаточно змінило правила гри. Путін став міжнародним вигнанцем, а США за Байдена перетворилися на головного постачальника зброї Києву.
Коли Трамп повернувся в Білий дім у січні 2025 року, багато хто в Москві очікував швидкого «скидання» американської політики. Перші місяці справді виглядали обнадійливими для Кремля: Трамп говорив про необхідність угоди, критикував попередню адміністрацію і навіть припускав можливість повернення Росії до формату G7. Проте реальність виявилася складнішою.
Саміт на Алясці: червона доріжка без угоди
15 серпня 2025 року на військовій базі Ельмендорф-Річардсон в Анкориджі відбулася зустріч, якої світ чекав із напругою. Путін прибув на американську територію вперше за багато років. Йому розстелили червону доріжку, Трамп особисто запропонував йому сісти у свій лімузин The Beast.
Переговори тривали майже три години у форматі «три на три». З американського боку окрім Трампа були Марко Рубіо і Стів Віткофф, з російського — Сергій Лавров і Юрій Ушаков. Головною темою стала війна в Україні. Путін, за свідченнями джерел Financial Times, влаштував довгу історичну лекцію про Рюрика, Ярослава Мудрого і Богдана Хмельницького. Трамп кілька разів підвищував голос і навіть погрожував піти. Запланований спільний обід скасували.
Після зустрічі Трамп прямо сказав: «Угоди немає, поки вона не укладена». Путін говорив про «прогрес» і «першопричини» конфлікту. Через майже рік, у червні 2026-го, сам Путін визнав, що жодних домовленостей у Анкориджі не було. Російська сторона довго намагалася продавати світу «анкориджську формулу», але американці це спростовували.
Найважливіший підсумок Аляски: Путін отримав символічне повернення на велику сцену, але не отримав того, чого хотів найбільше — американського тиску на Україну щодо територіальних поступок.
2026 рік: телефонні марафони і зміна тону
Після Аляски контакти не припинилися. У квітні 2026-го Трамп і Путін говорили майже півтори години. Трамп пропонував «невелике перемир’я», Путін відповідав максимальними вимогами. У липні, напередодні саміту НАТО в Анкарі, відбулася ще одна розмова — майже 90 хвилин на День незалежності США. Трамп знову пропонував допомогу в пошуку рішення, а Кремль підкреслював «конструктивний» характер бесіди.
На самому саміті НАТО в Анкарі 8 липня 2026 року Трамп зустрівся з Володимиром Зеленським. Там стався курйозний, але показовий епізод: американський президент звернувся до журналістів зі словами «Чи є у вас питання до президента Путіна?», показуючи на українського лідера. Потім назвав Японію «Ісламською Республікою». Ці обмовки швидко розлетілися світом, але не скасували головне: Трамп заявив, що обидва — і Зеленський, і Путін — хочуть закінчити війну, хоча «зараз це не здається ймовірним».
Окремо варто відзначити зміну риторики щодо українських ударів по російських НПЗ. Якщо раніше такі дії викликали обережність, то влітку 2026-го Трамп назвав їх ескалацією, яка «може призвести до кінця».
Цікаві факти про стосунки Трампа і Путіна
- На зустрічі в Анкориджі Путін провів для Трампа майже годинну історичну лекцію, після якої американський президент ледь не зірвав переговори.
- Трамп неодноразово порівнював Зеленського і Путіна з «двома дітьми, які б’ються в парку» — і казав, що іноді треба дати їм «відчути, як це боляче».
- У липні 2026-го Путін привітав Трампа з 250-річчям незалежності США зверненням «Дорогий Дональде» на «ти» — вперше Кремль опублікував такий текст.
- Після Аляски Трамп скасував запланований обід, що стало рідкісним публічним жестом роздратування.
- За даними американських ЗМІ, у перші тижні другого терміну Трамп понад двадцять разів робив заяви або кроки, які збігалися з побажаннями Москви — але потім тон різко змінився.
Особисті стилі: бізнесмен проти чекіста
Трамп підходить до політики як до великої угоди з нерухомістю. Він шукає «виграш-виграш», любить публічні компліменти і швидко змінює позицію, якщо відчуває, що партнер «не грає». Путін мислить категоріями довгої стратегічної гри, де час і виснаження противника важливіші за швидкий результат. Він майстерно використовує особисті розмови, щоб створювати ілюзію прогресу, а потім повертається до максималістських вимог.
Ця різниця стилів породжує постійні непорозуміння. Трамп може після розмови заявити, що «Путін хоче угоди», а через кілька днів російські ракети знову летять на українські міста. Путін, у свою чергу, сприймає американські коливання як слабкість і намагається витягнути максимум поступок.
| Рік | Ключова подія | Результат для стосунків |
|---|---|---|
| 2017 | Перша зустріч на G20 у Гамбурзі | Початок особистого діалогу |
| 2018 | Саміт у Гельсінкі | Публічна підтримка версії Путіна |
| 2025 | Саміт в Анкориджі | Жодних угод, напруження |
| 2026 | Серія телефонних розмов і саміт НАТО | Трамп посилює тиск, але продовжує діалог |
Дані таблиці зібрані на основі матеріалів BBC News Україна та gordonua.com.
Що це означає для України прямо зараз
Для Києва стосунки Трампа і Путіна — це постійний баланс між надією і ризиком. З одного боку, Трамп відкрито говорить про необхідність закінчити війну і навіть підтримує українські далекобійні удари. З іншого — він продовжує прямий діалог із Путіним без участі України, що завжди викликає занепокоєння.
Європейські лідери уважно стежать за кожною розмовою. Після Аляски саме швидка реакція Європи допомогла запобігти можливим небезпечним компромісам. Зараз, улітку 2026-го, Вашингтон знову демонструє готовність до тиску: санкції, підтримка ударів по російській енергетиці, заяви про «червону картку» для Москви.
Проте Путін не виглядає готовим здаватися. Джерела, близькі до Кремля, у липні 2026-го повідомляли Reuters, що російський лідер планує ескалацію і не має наміру сідати за стіл переговорів на умовах, які не закріплюють його максимальні вимоги.
Дипломатична гра триває. Кожна нова телефонна розмова, кожна зустріч на полях самітів і кожна заява в аеропорту додають нові штрихи до портрета двох лідерів, від рішень яких залежить, чи почують українці тишу замість сирен у найближчі місяці.