Законопроєкт 10209 з’явився в українському парламенті в листопаді 2023 року як спроба переосмислити підходи до комплектування війська під час повномасштабної війни. Його повна назва звучить так: «Проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо мудрої мобілізації та забезпечення оптимальної боєздатності військових підрозділів під час воєнного стану». Автор — народний депутат Георгій Мазурашу з фракції «Слуга народу». Документ пропонує відійти від масового примусового призову й зосередитися на мотивованих людях, які свідомо готові захищати країну.
Ключова ідея проста й водночас радикальна для умов воєнного стану: мобілізувати лише тих, хто письмово погоджується й має відповідні морально-вольові якості. Паралельно документ відкриває можливість залучати до Збройних Сил частину правоохоронців, дозволяє звільнятися зі служби за власним бажанням у певних випадках і передбачає використання безробітних на роботах з відновлення критичної інфраструктури. Станом на серпень 2026 року законопроєкт включений до порядку денного сесії Верховної Ради, але так і не пройшов навіть перше читання.
Що саме пропонує документ
Основа пропозицій — зміна акценту з кількості на якість. Автор наголошує, що примусово мобілізовані чоловіки часто відмовляються виконувати накази, залишають позиції в критичні моменти й створюють додаткові проблеми для командирів. Тому в тексті з’являється вимога письмової згоди та наявності морально-вольових рис. Без цих двох умов призов фактично стає неможливим.
Окремий блок стосується людей, які мають бронювання або відстрочку. Законопроєкт дозволяє залучати їх до війська, але знову ж таки лише за письмовою згодою. Особливу увагу приділено молодим пенсіонерам правоохоронних органів — колишнім працівникам МВС, СБУ, прокуратури, поліції. Автор вважає, що люди, які все життя мали справу зі зброєю, можуть бути корисними на фронті. Передбачено можливість залучати до 30 відсотків особового складу правоохоронних структур.
Ще одна новація — мобілізація безробітних на роботи з відновлення. Чоловіки, які не працюють хоча б на 0,75 ставки й не займаються підприємницькою діяльністю, а також відмовляються від військової служби, можуть бути спрямовані на відновлення зруйнованої критичної інфраструктури. Це спроба знайти застосування тим, хто не хоче воювати, але здатен працювати фізично.
Документ також пом’якшує правила військового обліку. Під час воєнного стану військовозобов’язаним дозволяється змінювати місце реєстрації, повідомивши ТЦК протягом трьох днів. Дозволяється відсутність за місцем проживання до семи днів без повідомлення. Нарешті, розширюються підстави для звільнення зі служби за власним бажанням — зокрема для контрактників у разі невідповідності посади або порушення прав, для строковиків після закінчення терміну, для офіцерів і мобілізованих у випадках, передбачених статтею 23 закону про мобілізацію.
Автор ініціативи та політичний контекст
Георгій Мазурашу — депутат від Буковини, відомий великою кількістю законодавчих ініціатив. За роки роботи він подав сотні проєктів, більшість з яких так і залишилися на папері. Сам він неодноразово підкреслював, що його мета — змусити територіальні центри комплектування шукати саме вмотивованих людей, а не виконувати план «за кількістю». У пояснювальній записці він прямо пише про проблеми з дисципліною серед примусово мобілізованих і про потребу в «мудрому» підході.
Ініціатива з’явилася в період, коли суспільство вже втомилося від хвиль мобілізації, а на фронті відчувався брак саме якісного поповнення. Водночас критики відзначали, що в умовах повномасштабної війни повна добровільність може призвести до катастрофічного дефіциту особового складу. Багато експертів порівнювали ідею з підходами мирного часу, які важко застосувати, коли країна бореться за існування.
Поточний статус у 2026 році
Законопроєкт зареєстрували 3 листопада 2023 року. У грудні того ж року його розглядав профільний комітет. Бюджетна експертиза вказала, що документ збільшує витрати державного бюджету. Науково-експертне управління Апарату Верховної Ради висловило низку зауважень. 10 лютого 2026 року документ включили до порядку денного п’ятнадцятої сесії (постанова № 4775-IX). Проте станом на середину серпня 2026 року він так і не вийшов на голосування.
Така доля типова для багатьох ініціатив Мазурашу. Парламентські аналітики неодноразово зазначали, що більшість його проєктів не доходять навіть до першого читання. Водночас сама поява законопроєкту 10209 підігріла дискусію про те, якою має бути мобілізація в четвертий рік великої війни — примусовою масовою чи селективною й мотивованою.
Потенційні наслідки для системи комплектування
Якби документ ухвалили в запропонованому вигляді, система ТЦК радикально змінила б логіку роботи. Замість планів «по кількості» довелося б шукати людей, готових підписати згоду. Це могло б підвищити бойовий дух підрозділів, зменшити кількість випадків самовільного залишення частини й відмов виконувати накази. Командири отримали б більш керований особовий склад.
З іншого боку, виникли б серйозні ризики. У воєнний час потреба в людях часто перевищує кількість охочих. Повна добровільність могла б залишити бригади недоукомплектованими. Залучення правоохоронців також викликало б питання: хто тоді охоронятиме тил і підтримуватиме правопорядок. Мобілізація безробітних на відновлення інфраструктури потребувала б чіткого механізму перевірки зайнятості — інакше з’явилися б схеми ухилення через фіктивну реєстрацію ФОП.
Зміни в правилах реєстрації та короткочасної відсутності могли б спростити життя людям, які їздять у відрядження чи допомагають родичам. Але водночас ускладнили б контроль за військовозобов’язаними. Можливість звільнення за власним бажанням у певних випадках виглядає гуманно, проте в умовах дефіциту кадрів командири навряд чи масово відпускали б людей.
Цікаві факти
Законопроєкт 10209 — далеко не перша спроба змінити логіку мобілізації. Ще у 2014–2015 роках під час часткових хвиль лунали пропозиції про контрактну основу комплектування. Після 24 лютого 2022 року кількість подібних ініціатив різко зросла. Мазурашу став одним із найактивніших авторів таких документів. Цікаво, що в тексті 10209 прямо згадується проблема «немотивованих» солдатів — тема, яка досі залишається болючою для багатьох бригад. Ще один нюанс: документ пропонує залучати до 30 % правоохоронців, що фактично створює механізм часткової «мілітаризації» тилових структур. І нарешті, ідея мобілізації безробітних на відновлення інфраструктури перегукується з історичними практиками трудової повинності, які існували в різних країнах під час великих війн.
Критика та альтернативні погляди
Юристи й військові експерти швидко відреагували на появу документа. Адвокат Ростислав Кравець зазначав, що механізм залучення безробітних не прописаний чітко, а перевірити реальну зайнятість людини ТЦК буде важко. Багато хто вказував, що люди з відстрочками вже можуть піти добровольцями — додаткові норми для цього не потрібні. Критики також сумнівалися в ефективності критерію «морально-вольових якостей»: майже кожен, хто не хоче служити, зможе заявити про їх відсутність.
З іншого боку, прихильники ідеї наголошували, що якість підрозділів важливіша за формальну чисельність. Мотивований боєць з високою бойовою стійкістю вартий кількох примусово призваних. У відкритих дискусіях часто звучало порівняння з досвідом інших армій, де ставка робиться саме на контрактників і добровольців. Проте більшість експертів сходилися на тому, що в умовах гострої фази війни повна добровільність — розкіш, яку Україна поки не може собі дозволити.
Практичні наслідки для звичайних людей
Для пересічного військовозобов’язаного законопроєкт 10209, якби його ухвалили, означав би кілька важливих змін. По-перше, з’явилася б реальна можливість відмовитися від призову, пославшись на відсутність письмової згоди. По-друге, люди з бронюванням чи відстрочкою отримали б шанс піти служити добровільно, не втрачаючи при цьому соціальних гарантій. По-третє, безробітні чоловіки могли б опинитися не на фронті, а на будівельних майданчиках критичної інфраструктури.
Зміни в правилах реєстрації полегшили б переїзди всередині країни. Можливість короткочасної відсутності без повідомлення ТЦК спростила б поїздки до родичів чи волонтерські виїзди. Розширені підстави для звільнення дали б додаткові юридичні інструменти тим, хто вже служить і стикається з порушеннями прав.
Водночас варто пам’ятати: навіть якщо документ колись ухвалять, його імплементація потребуватиме десятків підзаконних актів. ТЦК, військові частини та органи влади отримають нові інструкції, форми згод, процедури перевірки морально-вольових якостей і механізми направлення на відновлювальні роботи. Усе це займе час і вимагатиме додаткового фінансування — саме тому бюджетна експертиза й відзначила збільшення витрат.
Ширший контекст мобілізаційної політики
Законопроєкт 10209 існує не у вакуумі. З 2022 року Україна перебуває в режимі загальної мобілізації, строк якої періодично продовжують. Паралельно парламент ухвалював інші документи — про цифровізацію обліку, уточнення підстав для відстрочок, посилення відповідальності за ухилення. У цьому потоці ініціатива Мазурашу виглядає як спроба змінити саму філософію призову.
Дискусія про «мудру» мобілізацію триває й сьогодні. Частина суспільства підтримує ідею максимальної добровільності, інша — наголошує на необхідності жорсткого виконання планів. Реальність фронту диктує свої правила: підрозділи потребують людей, а люди — мотивації, підготовки та чітких правил гри. Саме на перетині цих потреб і з’явився законопроєкт 10209.
Документ досі лежить у парламентській скриньці. Його доля залежить від політичної волі, ситуації на фронті та готовності суспільства до нових правил. Поки що він залишається одним із найцікавіших прикладів того, як депутати намагаються знайти баланс між потребами армії та правами громадян у найважчі часи новітньої історії України.