Валерій Залужний і Михайло Забродський — двоє українських генералів одного року народження, чиї імена з 2022-го звучать поруч майже так само часто, як звучать поруч «штаб» і «фронт». Перший керував усією армією в найкритичніші місяці повномасштабного вторгнення і нині є послом України у Великій Британії. Другий — Герой України, автор одного з найдовших рейдів новітньої воєнної історії, колишній командувач Десантно-штурмових військ і заступник головнокомандувача. Коротко: Залужний задавав стратегічний ритм, Забродський приносив у цей ритм десантну жорсткість, англомовну дипломатію з союзниками і холодний аналітичний текст.
Їхня зв’язка стала публічною не через паради, а через спільну статтю на ukrinform.ua у вересні 2022-го — «Перспективи забезпечення воєнної кампанії 2023: український погляд». Там вони без пафосу написали те, що тоді багато хто не хотів чути: війна перетне календар 2022 року, ядерний шантаж Москви треба сприймати всерйоз, а звільнення Криму саме по собі війну не зупинить. Відтоді прізвища «Залужний і Забродський» у пошуку означають не лише дві біографії, а цілу школу мислення: реалізм замість казки про «бліцкриг навпаки».
Станом на літо 2026-го шляхи розійшлися географічно, але не інтелектуально. Залужний працює в Лондоні, пише колонки, зустрічає британських прем’єрів у Києві й залишається одним із найбільш упізнаваних українських облич у світі. Забродський після кадрової хвилі лютого 2024-го майже зник із телеефіру. Для початківця цього вже достатньо, щоб орієнтуватися. Для уважного читача — лише вхід у довгу історію двох кар’єр, які зчепилися в один вузол.
Однолітки з різних дворів: як формувалися два штабні характери
Обидва народилися 1973 року. Забродський — 24 січня в Дніпропетровську, нинішньому Дніпрі, у родині кадрових військових. Залужний — 8 липня в Новограді-Волинському, тепер Звягелі, у родині, де мати працювала на вокзалі, а батько — на заводі. Один ріс у середовищі статутів і переїздів, другий — у провінційному місті, де армія була радше мрією, ніж побутом. Ця різниця потім відчувається в усьому: у мові, у публічних жестах, у тому, як кожен тримає паузу перед камерою.
Освітні маршрути теж розійшлися майже дзеркально. Забродський у 1989–1994 роках навчався у Військово-космічній академії імені Можайського в Санкт-Петербурзі, після чого п’ять років служив за контрактом у збройних силах Російської Федерації. У 1999–2000-му він повернувся в Україну і почав службу в 95-й окремій аеромобільній бригаді в Житомирі — від командира взводу. У 2005–2006 роках закінчив Командно-штабний коледж армії США у Форт-Лівенворті й вільно заговорив англійською на рівні, який пізніше стане стратегічним активом. Залужний ішов суто українською лінією: Одеський інститут Сухопутних військ з відзнакою (1997), золота медаль Національної академії оборони (2007), оперативно-стратегічний рівень Національного університету оборони імені Черняховського (2014) і перехідний меч королеви Великої Британії як найкращому випускнику курсу. Пізніше додав магістратуру з міжнародних відносин в Острозькій академії і ступінь доктора філософії з права.
На полі бою до 2014-го їхні біографії майже не перетиналися. Залужний піднімався механізованими бригадами: штаб 24-ї, командування 51-ї окремої механізованої. Забродський варився в десанті, їздив миротворцем у Косово командиром українського контингенту «УкрПолбат», муштрував 95-ту так, ніби війна вже стоїть за рогом. Старожили бригади потім згадували саме це: командир готував людей не до навчань, а до удару.
Рейд 95-ї: 470 кілометрів, з яких 170 — тилами
Літо 2014-го зробило з полковника Забродського фігуру, яку вже не можна було сховати в кадровій теці. З 19 липня по 10 серпня підрозділи 95-ї окремої аеромобільної бригади у взаємодії з 25-ю, 30-ю та 51-ю бригадами пройшли близько 470 кілометрів, із них приблизно 170 — тилами противника. Маршрут ліг від Слов’янська до околиць Донецька, далі вздовж кордону і через Луганщину назад. Мета була жорстка й конкретна: пробити коридор для українських підрозділів, затиснутих біля кордону в районі Ізвариного, зняти частину оточення, зруйнувати логістику сепаратистів.
Американський військовий аналітик Філіп Карбер назвав цей рейд найдовшим рейдом збройного формування в новітній воєнній історії, а саму бригаду — однією з найкращих свого типу. Цифра «470» відтоді живе окремим життям. За нею стоять убиті й поранені (офіційно згадували 13 загиблих десантників і десятки поранених), втрачена техніка, рукопашні бої біля Степанівки, перші прямі зіткнення з регулярними підрозділами РФ. 23 серпня 2014-го Забродський отримав звання Героя України з орденом «Золота Зірка». Восени того ж року — орден Богдана Хмельницького III ступеня.
Далі кар’єра пішла стрімко вгору: командувач Високомобільних десантних військ з грудня 2014-го, генерал-майор у 2015-му, генерал-лейтенант у 2016-му, у 2017–2018-му — перший заступник керівника Антитерористичного центру при СБУ і керівник АТО. У 2019-му він пішов у політику списком «Європейської солідарності», став першим заступником голови парламентського комітету з нацбезпеки, оборони та розвідки. Мандат не відірвав його від війни: з 25 лютого 2022-го Забродський знову був у розпорядженні головнокомандувача.
Залужний в ті роки теж не сидів у кабінеті з портретами. 2014-й застав його заступником командира сектора «С» на Донеччині. Потім — штаб Оперативного командування «Захід», Об’єднаний оперативний штаб, з грудня 2019-го — командувач ОК «Північ». 27 липня 2021 року президент призначив його головнокомандувачем Збройних сил замість Руслана Хомчака. Одне з перших рішень нового головкома звучало майже побутово і водночас революційно: командирам на землі дозволили відкривати вогонь у відповідь без багатогодинного узгодження «нагору».
Текст, який прочитав увесь Генштаб Європи
7 вересня 2022 року, на 196-й день великої війни, Укрінформ виклав матеріал двох авторів. Залужний тоді вже був обличчям оборони Києва, Харкова й Херсонщини. Забродський — депутатом з генеральськими лампасами і людиною, якій головком довіряв формулювання. Вони сіли не писати маніфест, а розкласти кампанію 2023 року як інженерну задачу.
Логіка тексту була безжально проста. У Росії більша дальність ураження — автори оцінювали розрив у спроможностях засобів ураження приблизно в двадцять разів. Москва може пробувати дотиснути Донеччину через Ізюм і Бахмут, різати Запорізький напрямок, щоб вийти на Дніпро, знову подивитися в бік Миколаєва й Одеси, не знімати з порядку денного повторний удар на Київ із території Білорусі. Україні потрібні не один «великий наступ», а кілька послідовних, в ідеалі одночасних контрударів. Для операції щодо Криму — одне або кілька угруповань по 10–20 бригад. Мобілізація не закінчується. Звільнення півострова змінить політичну картину світу, але воєнно це ще не фінал: після 2023-го почнеться новий етап того самого конфлікту, лише з іншими вхідними даними.
«Важко уявити, що навіть ядерні удари дозволять рф зломити волю України до спротиву. Але не можна ігнорувати загрозу, яка з’явиться для всієї Європи», — так у статті сформульовано межу, за якою війна перестає бути лише українською.
Там само автори вперше на такому рівні фактично підтвердили: удари по кримських аеродромах, зокрема по Новофедорівці біля Сак, — робота ЗСУ. Для Заходу текст працював як дипломатичний снаряд: дайте далекобійне, зніміть табу на роботу по території РФ, готуйтеся до року, а не до тижня. Для українського читача — як холодний душ після літньої ейфорії контрнаступів.
Вісбаден: тихий штаб, де Забродський став «українським голосом» для США
Паралельно з публічним текстом ішла робота, про яку широка аудиторія дізналася лише навесні 2025-го з великого розслідування nytimes.com. У німецькому Вісбадені, на базі сухопутних військ США в Європі, з весни 2022-го склалося партнерство планування між українським і американським командуванням. З українського боку ключовою контактною фігурою став саме Забродський — тоді ще народний депутат, тобто формально цивільний, а по суті людина головкома.
Перша розмова з генерал-лейтенантом Крістофером Донаг’ю, тодішнім командиром 18-го повітрянодесантного корпусу США, почалася з фрази, яку Забродський потім цитував майже дослівно: «Я ніколи не буду тобі брехати. Якщо ти мені збрешеш — між нами все скінчено». Далі пішли координація постачання M777 і 155-мм снарядів, спільне планування, розвіддані, технології. Забродський написав у Київ: координатора знайдено. Залужний згодом публічно підтвердив існування цього центру і назвав його «секретною зброєю» в плануванні операцій та формуванні потреб.
Тут сходиться все, що робить пару «Залужний — Забродський» не випадковою. Головком тримав політичний і стратегічний контур у Києві. Заступник і друг говорив зі США мовою Форт-Лівенворта, розумів десантну культуру американців і міг перекладати українські потреби на мову штабних слайдів. Без цієї зв’язки багато західних поставок так і лишилися б фотосесіями на рампі.
Повернення в стрій і десять місяців поруч із головкомом
У березні 2023-го Забродський склав депутатський мандат. Верховна Рада 20 березня достроково припинила повноваження. У квітні його призначили заступником головнокомандувача ЗСУ. Це був не «політичний жест для камер», а спроба зібрати в одному кабінеті людину, яка вже рік працювала з американським штабом, знала десант зсередини і вміла писати стратегію без води.
24 січня 2024-го, за два тижні до кадрового землетрусу, Залужний привітав заступника з 51-річчям коротким рядком: «Дякую за дружбу та науку. Дякую, що поруч». У армійській культурі такі фрази рідкісні, бо генерали майже не говорять публічно про дружбу. Тут сказали. І це багато пояснює: не лише субординацію, а взаємне навчання. Залужний брав у Забродського десантний досвід 2014-го і «американську» оптику. Забродський — масштаб головкома, який бачить не бригаду, а всю карту.
8 лютого 2024 року Залужного звільнили з посади головнокомандувача. Того ж дня він отримав звання Героя України. 10 лютого міністр оборони Рустем Умєров зняв Забродського з посади заступника — у пакеті з великою ротацією вищого командного складу. Два чоловіки, які півтора року говорили зі світом одним текстом, вийшли з однієї будівлі майже синхронно.
| Параметр | Валерій Залужний | Михайло Забродський |
|---|---|---|
| Дата і місце народження | 8 липня 1973, Звягель (Новоград-Волинський) | 24 січня 1973, Дніпро |
| Ключова бойова сторінка до 2022 | Сектор «С» на Донеччині, ОК «Північ» | Рейд 95-ї бригади 2014, командувач ДШВ, керівник АТО |
| Звання / відзнака | Генерал, Герой України (2024) | Генерал-лейтенант, Герой України (2014) |
| Роль у великій війні | Головнокомандувач ЗСУ (липень 2021 — лютий 2024) | Контакт Вісбадена, заступник головкома (2023–2024) |
| Статус на серпень 2026 | Посол у Великій Британії, постпред при IMO | Поза публічним командуванням після лютого 2024 |
Дані зведені за відкритими біографічними довідками та офіційними повідомленнями про призначення і звільнення.
Цікаві факти
Кілька деталей, які рідко потрапляють у короткі досьє, а саме вони тримають характер обох.
- Один рік, два місяці різниці. Забродський старший за Залужного майже на пів року. У десантній ієрархії це нічого не означає, у людській — означає товариша, а не учня.
- Меч королеви і коледж у Канзасі. Залужний як кращий випускник оперативно-стратегічного курсу отримав перехідний меч королеви Великої Британії. Забродський пройшов Command and General Staff College США. Кожен уже до великої війни мав «західний» інтелектуальний штамп — просто різного походження.
- П’ять років російської служби в біографії Героя України. Факт відкритий і давно відомий: після академії Можайського Забродський служив у РФ за контрактом. Після повернення саме він воював проти російських підрозділів у 2014-му. Для пропагандистів це завжди була зручна мішень. Для тих, хто читає кар’єру по справах, — історія людини, яка змінила присягу ділом, а не пресконференцією.
- Книжка «Моя війна». У грудні 2024-го у видавництві «Вавилонська бібліотека» вийшов перший том спогадів Залужного. Редакторкою стала дружина Олена. Це рідкісний випадок, коли головком війни сам береться за папір, а не віддає голос біографам.
- Дочки і берет. У Залужного двоє дорослих доньок, старша — військовослужбовиця. Візуальний код Забродського на більшості фото — темно-бордовий берет ДШВ. Один воює «сімейним» виміром відповідальності, другий — цеховим знаком десанту.
Ці деталі не прикрашають біографії. Вони пояснюють, чому текст вересня 2022-го вийшов саме таким: без істерики, з дистанцією і з розрахунком на читача в Пентагоні так само, як на читача в Дніпрі.
Після лютого 2024-го: Лондон, тиша і коло «своїх»
9 травня 2024 року Залужного призначили надзвичайним і повноважним послом України у Сполученому Королівстві. 8 травня його звільнили з військової служби за станом здоров’я з правом носіння форми. Вірчі грамоти він вручив у липні. У березні 2025-го додали сумісництво — постійний представник України при Міжнародній морській організації. Лондон для нього — не почесне заслання в чистому вигляді. Британія лишається одним із головних донорів підготовки українських військових: ідеться вже про десятки тисяч навчених бійців і про оборонно-технологічні спільні виробництва.
24 серпня 2026-го, у День Незалежності, Залужний у Києві привітав нового британського прем’єра Енді Бернема з першим закордонним візитом на посаді. У публічному тексті посла знову з’явилися цифри допомоги, ППО, дрони, космос, «сторічне партнерство». Одночасно він пише колонки про те, що Україна після 1991-го замість держави отримала «кланово-олігархічну республіку», що свобода сама себе не захищає, що країна виходить зі статусу буферної зони між Сходом і Заходом. Це вже мова не лише дипломата, а людини, яка збирає політичну вагу, навіть коли офіційно твердить: під час війни думати про власну кар’єру — табу.
Забродський після 10 лютого 2024-го публічно майже не коментує кадрові рішення. Частина матеріалів 2025 року обережно писала, що він не пішов на пенсію й лишається в контурі Збройних сил, без розголошення посади — з міркувань безпеки. У політичних розкладках 2026-го його ім’я знову спливає в іншому жанрі: як одного з військових, із якими Залужний зберігає тісний зв’язок, поряд із Сергієм Шапталою та Сергієм Наєвим. Це не партійний штаб і не офіційний «тіньовий генштаб». Це коло людей, які пройшли одні й ті самі карти і одне й те саме звільнення.
Що шукає початківець і що бачить просунутий читач
Для людини, яка вперше вбиває в рядок «залужний і забродський», відповідь лежить на поверхні. Це головком оборони 2022-го і десантний генерал-рейдовик, які разом написали головний відкритий стратегічний текст першого року великої війни і разом вийшли з керівництва в лютому 2024-го. Далі — посол у Лондоні і генерал поза камерами.
Для того, хто вже читав зведення 2014-го і стежив за Рамштайном, картина густіша. Забродський — місток між житомирським десантом, Форт-Лівенвортом і Вісбаденом. Залужний — місток між окопом 51-ї бригади, обороною Києва і британською політичною сценою. Разом вони дали Україні рідкісну річ: штабну мову, яку одночасно розуміли сержант під Бахмутом і генерал у Пентагоні. Спільна стаття 2022-го досі читається не як архів, а як креслення, по якому можна звіряти, що з прогнозу збулося, а що війна перекреслила новими дронами, новими лініями укріплень і новою втомою суспільств.
Дружба генералів у цій історії — не сентимент. Це робочий інструмент: спільний текст, спільний канал на Вісбаден, спільний вихід із посади і спільне коло, яке не розпалося після указів.
У серпні 2026-го війна все ще триває, а прізвища цих двох людей живуть у різних жанрах. Одне — на табличці посольства в Лондоні й на обкладинці книжки. Друге — у згадках про рейд, у підписах під старими фото в бордовому береті й у коротких рядках про «своїх» навколо колишнього головкома. Поки українці сперечаються, чи стане Залужний політиком, Забродський лишається тією фігурою, без якої розповідь про Залужного-головкома виходить плоскою. Вони тримали різні ділянки одного фронту: один — карту країни, другий — щілину в тил противника і мікрофон у штабі союзника. Цього вже досить, щоб розуміти запит. І замало, щоб поставити крапку, бо обидві біографії ще пишуться — різними мовами, в різних столицях, з тією самою війною за спиною.