У самому вирі подій осені 2014 року, коли Україна формувала будь-які доступні сили для стримування сепаратизму на сході, з’явилася рота патрульної служби міліції особливого призначення «Торнадо». Офіційно її створили наказом Міністра внутрішніх справ Арсена Авакова від 22 грудня 2014 року за номером 1384. Підрозділ сформували на базі розформованого батальйону «Шахтарськ», який ліквідували через неодноразові випадки мародерства та розбійних нападів. Багато бійців «Шахтарська» просто перейшли до нової структури, а командиром призначили лейтенанта міліції Руслана Онищенка з позивним «Абальмаз».
Рота налічувала близько ста осіб і підпорядковувалася Головному управлінню МВС у Луганській області. Її позиціонували як розвідувально-диверсійний та патрульний підрозділ для охорони порядку, звільнення заручників і боротьби з тероризмом. На практиці ж «Торнадо» швидко опинився в центрі скандалів, які завершилися розформуванням уже в червні 2015 року та гучним судовим процесом.
Передумови створення та контекст епохи
2014 рік став часом хаотичного підйому добровольчого руху. Після анексії Криму та початку бойових дій на Донбасі регулярна армія не була готова до масштабної операції. Держава спиралася на ініціативу громадян, політичні партії та ентузіастів. Батальйони «Азов», «Донбас», «Шахтарськ» та інші брали на себе найскладніші завдання — від оборони Маріуполя до боїв під Іловайськом.
Батальйон «Шахтарськ», створений за участі народного депутата Олега Ляшка, відзначився в боях, але швидко отримав репутацію проблемного. У жовтні 2014 року Арсен Аваков підписав наказ про його розформування саме через мародерство та дисциплінарні порушення. Частину особового складу перевели до підрозділу «Свята Марія», а іншу — переважно місцевих жителів Донеччини та Луганщини — використали для формування «Торнадо».
Презентація нової роти відбулася 23 жовтня 2014 року в Запоріжжі. Тоді ще говорили про Данила Волю з позивним «Перший» як про можливого командира. Проте вже 24 грудня 2014 року наказом ГУМВС у Луганській області командиром офіційно призначили Руслана Онищенка. Підрозділ отримав статус роти міліції громадської безпеки і дислокувався спочатку в Запорізькій, а згодом у Луганській області — переважно в районі Привілля та Лисичанська.
Командування та особовий склад
Руслан Онищенко до війни мав п’ять судимостей за крадіжки, вимагання, хуліганство та зберігання зброї. Це не стало перешкодою для призначення на керівну посаду в умовах гострої нестачі кадрів. За різними оцінками, значна частина бійців «Торнадо» також мала кримінальне минуле — іноді до третини або більше особового складу.
Деяких неофіційних «чорних» бійців взагалі не оформляли в документах. Це створювало паралельну структуру, яку важко було контролювати. Командир сформував усередині роти організовану групу, яка, за версією слідства, займалася тяжкими злочинами на території Луганської області з кінця грудня 2014 до травня 2015 року.
Діяльність у зоні конфлікту
Офіційно рота виконувала завдання з охорони громадського порядку в Луганській області — Станиця Луганська, Красний Деркул, Привілля, Лисичанськ. Голова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Геннадій Москаль пізніше заявляв, що «Торнадо» фактично не брав участі в бойових операціях, а перетворився на організоване злочинне угруповання.
Бійці носили міліцейську форму, що надавало їм офіційного статусу, але водночас створювало відчуття безкарності. Емблема підрозділу — стилізований меч з символом інь-ян та крилами — стала впізнаваною. Деякі джерела згадують, що рота планувала розвідувально-диверсійні рейди, проте реальна бойова робота швидко відійшла на другий план порівняно з внутрішніми конфліктами та злочинами проти цивільних.
Злочини: що встановив суд
Військова прокуратура відкрила провадження ще в березні 2015 року. Слідство кваліфікувало дії організованої групи за статтями про створення злочинної організації, незаконне позбавлення волі, катування, насильницькі дії сексуального характеру, доведення до замаху на самогубство, розбій та самовільне присвоєння владних повноважень.
За матеріалами справи, бійці викрадали людей, застосовували тортури — побиття пластиковими трубами, електрошокери з електродами на статевих органах та скронях після обливання водою. Фіксували насильницькі дії сексуального характеру, зокрема групові та примусові між жертвами, знімали на відео. Один із задокументованих випадків стосувався чоловіка, якого прикували в школі в Перевальську, піддали насильству та вбили.
Потерпілі та свідки — 13 потерпілих і 111 свідків — дали покази. Справа налічувала 80 томів. Відеоматеріали пройшли судово-експертну перевірку. Слідство стверджувало, що злочини вчинялися системно і з використанням службового становища.
Арешти та розформування
17 червня 2015 року співробітники управління внутрішньої безпеки МВС та військової прокуратури затримали командира Онищенка та ще сімох бійців. Наступного дня, 18 червня, Арсен Аваков підписав наказ про розформування роти.
Частина бійців, дізнавшись про арешт командування, забарикадувалася на базі в школі під Лисичанськом, замінувала периметр і погрожувала відкрити вогонь. Конфлікт вдалося врегулювати без кровопролиття. Офіційно підрозділ припинив існування. Частина невинних або незадіяних у злочинах бійців пізніше влилася до полку «Миротворець».
Судовий процес та вироки
Справа розглядалася в Оболонському районному суді Києва з серпня 2016 року в закритому режимі через обсяг доказів. 7 квітня 2017 року суд виніс вирок 12 особам.
Ось як розподілилися покарання:
| Прізвище та ім’я | Роль у підрозділі | Вирок |
|---|---|---|
| Руслан Онищенко | Командир роти | 11 років позбавлення волі |
| Микола Цукур | Заступник командира | 9 років позбавлення волі |
| Данііл Ляшук (громадянин Білорусі) | Боєць | 10 років позбавлення волі |
| Ілля Холод | Боєць | 9,5 року позбавлення волі |
| Борис Гульчук, Максим Глєбов, Микита Куст | Бійці | По 9 років позбавлення волі |
| Анатолій Пламадяла | Боєць | 8 років позбавлення волі |
| Юрій Шевченко, Роман Іваш, Андрій Демчук, Микита Свиридовський | Бійці | По 5 років з випробувальним терміном |
Усіх засуджених позбавили поліцейських звань та зобов’язали сплатити судові витрати. Апеляційний суд у 2019 році та Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у 2021 році залишили вирок без змін.
Доля учасників після 2015 року та відлуння справи
Більшість засуджених відбули значну частину терміну. Деякі вийшли достроково за «законом Савченка» (день у СІЗО рахувався за два) або під домашній арешт у 2021 році. Руслан Онищенко отримав умовно-дострокове звільнення 11 липня 2022 року — після приблизно семи років ув’язнення. За нього поручилися дисидент Степан Хмара та його дружина Роксолана.
Станом на квітень 2023 року, за даними BBC, усі колишні «торнадівці» були на свободі. Принаймні троє з них після початку повномасштабного вторгнення пішли воювати. Данііл Ляшук загинув на Бахмутському напрямку 1 квітня 2023 року.
У листопаді 2024 року один із колишніх бійців роти, який у 2017 році отримав умовний термін, скоїв подвійне вбивство викладача та його дружини в Тернополі.
Командир Руслан Онищенко у 2020 році, перебуваючи у в’язниці, написав книгу «Синдром Торнадо». У ній він виклав свою версію подій — про боротьбу з контрабандою, політичні переслідування та власну роль як борця з несправедливістю. Книга знайшла підтримку серед частини патріотично налаштованих читачів, які вважають справу сфальсифікованою. Водночас жертви та правозахисники наполягають: злочини проти цивільних були реальними й зафіксованими на відео та в показаннях.
Цікаві факти про роту «Торнадо»
Емблема підрозділу поєднувала символ інь-ян, меч та крила. Вона з’явилася на нашивках, техніці та в соціальних мережах роти. Деякі бійці мали схожі татуювання.
Кримінальне минуле значної частини особового складу стало однією з найгостріших проблем. Це відображало загальну тенденцію 2014 року: у добровольчі батальйони йшли не лише ідеалісти, а й люди з непростим минулим, яких брали за бойові якості.
Відеодокази зіграли ключову роль. Бійці самі знімали епізоди насильства — матеріали пізніше стали головним доказом у суді після експертизи.
Книга командира «Синдром Торнадо» — це не просто мемуари. Вони стали спробою переосмислити події з позиції людини, яка відбула сім років ув’язнення і продовжує стверджувати свою невинуватість.
Доля після війни виявилася різною. Хтось повернувся на фронт у 2022–2023 роках і загинув, хтось скоїв нові злочини вже в тилу. Справа «Торнадо» досі залишається однією з найгучніших ілюстрацій складнощів контролю над добровольчими формуваннями в перші роки війни.
Історія роти «Торнадо» — це не лише про конкретних людей і конкретні злочини. Вона про те, як у екстремальних умовах війни швидко стираються межі між захистом держави та особистим свавіллям, як брак контролю та поспіх у формуванні підрозділів можуть призводити до трагічних наслідків. Суд поставив крапку в юридичному сенсі ще у 2017 році, але відлуння тієї історії продовжує звучати й сьогодні — у долях людей, у суспільних дискусіях про відповідальність та в пам’яті жертв.