ДШВ — це Десантно-штурмові війська Збройних Сил України, окремий рід військ, який поєднує блискавичну маневреність, високу автономність і здатність миттєво вступати в бій там, де інші підрозділи ще тільки розгортаються. Ці сили призначені для швидкого розгортання, вертикального охоплення противника, дій у його тактичному й оперативному тилу, а також для ведення як наступальних штурмових, так і оборонних операцій на ключових напрямках. Станом на 2026 рік ДШВ залишаються одним із найбільш боєздатних і технологічно розвинених компонентів української армії, що інтегрує класичні десантні навички з дронами, цифровим управлінням боєм і західним озброєнням.
Для тих, хто тільки починає розбиратися у структурі ЗСУ, ДШВ — це хлопці в марунових беретах, яких називають «єнотами». Вони вміють стрибати з парашутів, висаджуватися з вертольотів, прориватися на броні й тримати позиції в умовах, коли логістика майже відсутня. Для більш досвідчених читачів це складна система з двох корпусів швидкого реагування, десятками бригад, власною артилерією, розвідкою та підрозділами безпілотних систем, яка підпорядковується безпосередньо Генеральному штабу.
Історія становлення: від радянської спадщини до українського характеру
Коріння Десантно-штурмових військ сягає ще часів незалежності. Після розпаду СРСР у 1991–1993 роках Україна отримала кілька з’єднань Повітряно-десантних військ, які базувалися на її території. Вони увійшли до складу Сухопутних військ як Аеромобільні війська. Перші роки були складними: нестача фінансування, відтік кадрів, застаріла техніка. Проте вже тоді українські десантники брали участь у миротворчих місіях — від Югославії до Іраку та Косова.
У 2012 році рід військ перейменували на Високомобільні десантні війська (ВДВ). Це рішення багатьом здавалося кроком назад, бо наближало назву до російської традиції. Реальність війни 2014 року швидко все змінила. Десантники стали одними з перших, хто тримав оборону на Донбасі. Слов’янськ, Савур-Могила, Донецький і Луганський аеропорти, Дебальцеве — ці назви назавжди вписані в історію ДШВ кров’ю і залізною волею.
Переломним став 2016 рік. Верховна Рада вивела Високомобільні десантні війська зі складу Сухопутних і зробила їх окремим родом військ. У 2017–2018 роках відбувся повноцінний ребрендинг. Блакитні берети замінили на марунові, з’явилася нова емблема з крилатою парашутною системою та мечем, гасло «Завжди перші!», Кодекс честі десантника. Назву остаточно закріпили як Десантно-штурмові війська. Це був свідомий розрив із радянсько-російською спадщиною.
Повномасштабне вторгнення 2022 року стало справжнім випробуванням на міцність. ДШВ тримали Київщину, брали участь у звільненні Харківщини та Херсонщини, воювали в найгарячіших точках Бахмута, Авдіївки, Роботиного, Вовчанська. У 2024–2025 роках десантники стали одним із ключових учасників Курської операції, демонструючи здатність вести активні дії вже на території противника.
Сучасна структура: корпуси, бригади та технодесант
Сьогодні Командування ДШВ розташоване в Житомирі. На чолі стоїть генерал-майор Олег Апостол — Герой України, призначений на посаду в червні 2025 року. Він пройшов шлях від командира батальйону 80-ї бригади до командувача всього роду військ.
Організаційно ДШВ поділяються на два корпуси швидкого реагування — 7-й і 8-й. Така структура з’явилася в ході реформ 2023–2025 років і дозволяє швидше управляти силами на різних напрямках. До складу входять:
- Десантно-штурмові бригади (79-та Таврійська, 80-та Галицька, 82-га Буковинська, 95-та Поліська та інші);
- Аеромобільні бригади (46-та Подільська, 71-ша, 77-ма Наддніпрянська, 81-ша Слобожанська);
- Повітрянодесантна — 25-та Січеславська;
- Артилерійські бригади (147-ма та 148-ма);
- Окремі розвідувальні, логістичні підрозділи, батальйони безпілотних систем і навчальний центр.
За функціональним призначенням війська діляться на десантно-штурмовий компонент (швидкі штурмові та аеромобільні дії) і повітрянодесантний (класичні операції в глибокому тилу). Останніми роками активно розвивається «технодесант» — поєднання традиційних навичок із масовим застосуванням дронів, систем РЕБ, цифрових карт і штучного інтелекту для обробки розвідувальних даних.
| Період | Назва | Ключова зміна |
|---|---|---|
| 1992–2012 | Аеромобільні війська | Формування на базі радянських ПДВ |
| 2012–2017 | Високомобільні десантні війська (ВДВ) | Перейменування, посилення танками Т-80 |
| з 2017–2018 | Десантно-штурмові війська (ДШВ) | Окремий рід, марунові берети, нова символіка |
Дані таблиці узагальнені на основі інформації з офіційних військових ресурсів і відкритих джерел станом на 2026 рік.
Основні завдання та роль на полі бою
ДШВ здатні за лічені години опинитися за сотні кілометрів від постійної дислокації. Їх головні завдання — порушення системи управління та логістики противника, захоплення й утримання важливих об’єктів, боротьба з ворожими десантами та прорваними угрупованнями, прикриття окремих напрямків. У наступі десантники часто діють на вістрі удару, у обороні — стабілізують найнебезпечніші ділянки.
Важливо розуміти різницю між ДШВ і новоствореними Штурмовими військами (а також Об’єднаними силами швидкого реагування, про які оголосили в липні 2026 року). Штурмові підрозділи — це сили швидкого реагування, які не мають постійних смуг оборони. Їх кидають туди, де раптово виникла криза: прорив, втрата позицій, потреба швидко відновити контроль. ДШВ же працюють у складі бригад і угруповань, ведуть як наступальні, так і оборонні дії, проводять глибокі рейди та повітряні десанти. Вони доповнюють один одного, а не дублюють.
Символіка, традиції та день святкування
Маруновий берет став головним зовнішнім знаком приналежності до ДШВ. Його отримують після складання іспитів і прийняття Кодексу честі. Емблема — крилата парашутна система з мечем — символізує швидкість, силу та рішучість. Покровитель військ — Архистратиг Михаїл.
До 2025 року професійне свято відзначали 21 листопада. Указом Президента № 817/2025 від 4 листопада 2025 року дату перенесли на 8 листопада — день Собору Архистратига Михаїла за новоюліанським календарем. У 2026 році День Десантно-штурмових військ припадає саме на цю дату.
Цікаві факти про ДШВ
- Прізвисько «єноти» з’явилося ще в 2014–2015 роках і прижилося настільки, що самі десантники використовують його з гордістю.
- У 2015–2017 роках бригади отримали танкові роти на базі Т-80 — газотурбінні машини, які можуть розвивати високу швидкість і добре працюють у холодну погоду.
- Навчальний центр ДШВ у Житомирі готує бійців із реальним бойовим досвідом інструкторів, які самі пройшли найважчі ділянки фронту.
- Станом на 2026 рік у складі ДШВ активно розвиваються підрозділи безпілотних систем, а управління боєм у корпусах все більше нагадує роботу високотехнологічної структури з онлайн-стрімами та цифровими мапами.
- Десантники першими в ЗСУ почали масово застосовувати західні парашутні системи Т-11 та інші сучасні засоби десантування.
Підготовка та шлях до служби
Стати десантником непросто. Кандидати проходять жорсткий відбір за фізичними, психологічними та медичними показниками. Базова підготовка включає парашутну підготовку, тактику дій у відриві від основних сил, роботу з сучасною зброєю, дронами та засобами зв’язку. Особлива увага — автономності: боєць повинен уміти діяти самостійно кілька діб.
Контрактна служба в ДШВ передбачає підвищене грошове забезпечення, особливо за виконання бойових завдань. У 2026 році Міністерство оборони продовжує програму трансформації служби з новими контрактами та додатковими гарантіями. Охочі можуть звертатися через офіційний рекрутинговий ресурс Командування ДШВ.
Озброєння військ поєднує радянську спадщину (БМД, Т-80, «Нона») із сучасними зразками — БТР-3, БТР-4, західними бронеавтомобілями, протитанковими комплексами, засобами ППО та тисячами дронів різних типів. Саме ця суміш дозволяє діяти в найрізноманітніших умовах — від лісистої місцевості Полісся до урбанізованих районів Донбасу.
Десантно-штурмові війська пройшли шлях від невеликих аеромобільних частин до потужного, технологічно насиченого роду військ, який залишається ударним кулаком ЗСУ. Їхня історія — це історія постійної адаптації, крові, витривалості та здатності бути першими там, де вирішується доля операції. Маруновий берет і досі означає не просто головний убір, а готовність іти туди, куди інші ще не готові.