24 січня в Україні звучить особлива тиша. Не та, що народжується від спокою, а та, що ховає в собі напружену роботу людей, чиї імена рідко з’являються у новинах. Саме цього дня країна вшановує тих, хто бачить далі, чує тонше і думає швидше за загрози, які ще тільки зароджуються за кордоном. День зовнішньої розвідки України — професійне свято Служби зовнішньої розвідки, встановлене указом Президента від 22 листопада 2018 року. Дата обрана не випадково: 24 січня 1919 року в Українській Народній Республіці з’явився перший загальнодержавний підрозділ зовнішньої розвідки.
Сьогодні це свято має зовсім інший смак, ніж вісім років тому. Повномасштабна війна зробила роботу розвідників видимою навіть для тих, хто раніше майже не замислювався про їхнє існування. Кожна точна ракета, кожна вчасно зірвана диверсія, кожне дипломатичне рішення, яке захищає інтереси України, часто починається з інформації, здобутої людьми в тіні.
Як народилося свято і чому саме 24 січня
У листопаді 2018 року Петро Порошенко підписав указ № 381/2018. Документ був коротким, але вагомим. У ньому йшлося про значний внесок співробітників розвідувальних органів у захист національних інтересів, життя громадян і об’єктів державної власності за межами України. Головна мета — відродити національну розвідувальну ідентичність і створити сучасну традицію вшанування звитяг зовнішньої розвідки.
Дата 24 січня має глибоке історичне коріння. Того дня 1919 року при Політичному департаменті Міністерства внутрішніх справ Директорії УНР затвердили тимчасовий штат, у якому з’явився відділ закордонної інформації. Це був перший повноцінний загальнодержавний орган зовнішньої розвідки. Його завдання виглядало майже так само, як і сьогодні: збирати відомості про ворогів, які активно діяли проти Української Народної Республіки, аналізувати країни-потенційні противники і шукати можливих союзників.
Люди, які створювали цей відділ, працювали в умовах хаосу. Більшовицька Росія, Добровольча армія, польські сили, внутрішні чвари — УНР балансувала на межі. Розвідники тоді не мали сучасних технологій, супутників чи кіберінструментів. Вони покладалися на агентурну мережу, дипломатичні канали, спостереження і гострий розум. І все ж вони заклали фундамент, на якому через століття стоїть сучасна Служба зовнішньої розвідки України.
Глибоке коріння: від княжої доби до еміграції
Історія української розвідки не починається з 1919 року. Дослідники СЗРУ у своїх працях простежують її ще від часів Київської Русі, коли князі тримали при собі людей, які збирали відомості про сусідів. За Гетьманщини особливої уваги заслуговує Лаврін Капуста — один із найближчих соратників Богдана Хмельницького. Його часто називають першим відомим керівником розвідувальної мережі козацької держави. Він організовував агентуру, перевіряв інформацію і забезпечував гетьмана знаннями, без яких військові кампанії були б сліпими.
Після поразки УНР розвідувальна робота не зникла. Вона переїхала в еміграцію. Державний Центр УНР в екзилі створював власні інформаційні структури. У 1920–1930-х роках українські розвідники в Європі намагалися підтримувати зв’язок із підпіллям, збирати дані про радянську Україну і протистояти агентурі НКВС. Це була розвідка без території, без бюджету і майже без захисту. Багато з цих людей заплатили життям за вірність присязі, яку склали ще в Києві чи Кам’янці-Подільському.
У радянський період українська розвідка як національна структура була знищена. Натомість з’явилися підрозділи, які служили інтересам Москви. Лише з відновленням незалежності 1991 року Україна знову отримала шанс будувати власну розвідувальну систему.
Народження сучасної Служби зовнішньої розвідки
Після проголошення незалежності розвідувальні функції спочатку виконувало Головне управління розвідки у складі Служби національної безпеки. У 2001 році з’явився Закон «Про розвідувальні органи України». А 14 жовтня 2004 року Президент Леонід Кучма підписав указ про створення Служби зовнішньої розвідки України як самостійного державного органу. Її основу склав Департамент розвідки СБУ.
1 грудня 2005 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про Службу зовнішньої розвідки України». З цього моменту СЗРУ стала повноцінним гравцем у системі національної безпеки. Вона підпорядковується безпосередньо Президенту і входить до складу сил безпеки та оборони.
У 2020 році прийняли новий Закон «Про розвідку». Він чітко розмежував повноваження різних розвідувальних органів і створив правову основу для роботи розвідувального співтовариства. СЗРУ отримала чіткі сфери відповідальності: зовнішньополітична, економічна, військово-технічна, науково-технічна, інформаційна, екологічна та кібербезпека.
Чим займається Служба зовнішньої розвідки сьогодні
Робота зовнішньої розвідки — це не лише «шпигуни в плащах». Це складна система, у якій поєднуються агентурна розвідка, технічна розвідка, оперативно-технічні підрозділи, інформаційно-аналітичні центри та підрозділи власної безпеки.
Основні завдання звучать так:
- добування, аналіз і надання керівництву держави розвідувальної інформації;
- виявлення зовнішніх загроз національній безпеці, життю громадян і об’єктам державної власності за кордоном;
- сприяння реалізації національних інтересів України;
- участь у боротьбі з міжнародним тероризмом і організованою злочинністю;
- захист дипломатичних установ і громадян України за межами країни;
- спеціальні (активні) заходи щодо нейтралізації загроз.
У сучасних умовах особливої ваги набула кіберрозвідка. Атаки на критичну інфраструктуру, дезінформаційні кампанії, спроби вплинути на політичні процеси — усе це вимагає від розвідників постійної присутності у цифровому просторі.
Символіка, яка говорить більше за слова
9 грудня 2024 року Президент Володимир Зеленський затвердив нову емблему та прапор Служби зовнішньої розвідки України. Емблема — графітово-сірий прямий рівносторонній хрест із розбіжними сторонами, облямований срібними пружками. У центрі — синій медальйон із Знаком Княжої Держави Володимира Великого. По колу напис «OMNIA VINCIT VERITAS» — «Істина перемагає все». Між сторонами хреста — три схрещені стріли вістрями вгору і ключ, борідка якого стилізована під QR-код офіційного сайту СЗРУ.
Прапор — прямокутне полотнище графітово-сірого кольору. У верхній лівій чверті — синя і жовта смуги, у центрі вільного краю — емблема Служби. Ці символи поєднують княжу спадщину, сучасні технології і непохитну віру в те, що правда зрештою перемагає.
Цікаві факти про українську зовнішню розвідку
- Девіз «Omnia vincit veritas» використовувався ще в попередній символіці 2019 року і зберігся в новій. Він став своєрідним кредо служби.
- Перший голова сучасної СЗРУ Олег Синянський на момент призначення мав лише 34 роки — один із наймолодших керівників розвідувальних служб у Європі того часу.
- У 2021 році СЗРУ оприлюднила двотомник «Українська розвідка» — від прадавніх часів до 2020 року. Це одна з найповніших відкритих історій національної розвідки.
- Ключ на сучасній емблемі з QR-кодом — рідкісний приклад, коли державна символіка прямо посилається на цифровий простір.
- Навіть у найскладніші роки еміграції українські розвідники підтримували зв’язок із підпіллям в УСРР, ризикуючи не лише власним життям, а й життям рідних.
Розвідка у вогні війни
З 2014 року, а особливо з 24 лютого 2022-го, Служба зовнішньої розвідки стала одним із ключових елементів опору. Її співробітники забезпечують інформацію про плани противника, допомагають у плануванні ударів по логістиці, паливних базах, штабах. Дипстрайки — точні ураження цілей у глибокому тилу — часто стають можливими саме завдяки роботі зовнішньої розвідки.
У 2026 році Президент під час вручення державних нагород наголосив: Україні потрібен сильний розвідувальний юніт, здатний проводити не лише операції впливу і здобуття даних, а й реальні асиметричні дії за кордоном. Це вже не просто слова. Це визнання того, що сучасна війна вимагає від розвідки значно більшого, ніж класичне збирання інформації.
Робота розвідників під час війни — це постійний ризик. Вони діють у країнах, де присутність українських спецслужб викликає жорстку реакцію ворожих контррозвідок. Багато операцій залишаються засекреченими на десятиліття. Але результати їхньої праці відчувають усі — коли збивають ракети, коли зриваються плани наступу, коли світ отримує докази злочинів агресора.
Як відзначають День зовнішньої розвідки
Свято проходить без масових парадів і гучних концертів. Зазвичай Президент і керівництво держави вітають співробітників, вручають нагороди, присвоюють військові звання. У самій Службі проходять урочисті збори, вшановують ветеранів, згадують тих, хто не повернувся з завдань.
У соціальних мережах з’являються офіційні привітання від Головнокомандувача, міністра оборони, керівників інших силових структур. Люди, які знають про роботу розвідників не з чуток, залишають короткі, але щирі повідомлення. Бо розуміють: ці люди працюють так, щоб інші могли спати спокійніше.
Для самих співробітників цей день — можливість на мить підняти голову від документів, карт і оперативних зведень. Можливість відчути, що їхня невидима праця все ж помітна. І що держава пам’ятає.
Чому це свято важливе для кожного українця
Зовнішня розвідка — це не абстрактна структура «десь там». Від її ефективності залежить, чи вчасно Україна дізнається про підготовку нового удару, чи зможе захистити своїх громадян за кордоном, чи отримає аргументи для переговорів на міжнародній арені. Коли дипломати ведуть складні розмови, за їхньою спиною стоїть аналітика, зібрана розвідниками. Коли Збройні Сили планують операції, вони спираються на дані, які часто приходять саме від СЗРУ.
У світі, де інформація стала зброєю, а дезінформація — стратегічною операцією, зовнішня розвідка перетворюється на один із головних щитів держави. Вона працює там, куди не дотягуються звичайні ЗМІ, дипломатичні ноти чи відкриті джерела. І робить це так, щоб більшість громадян навіть не здогадувалися, скільки загроз було нейтралізовано ще до того, як вони стали реальністю.
24 січня — день, коли варто зупинитися і згадати про тих, хто щодня обирає ризик замість спокою, тишу замість слави, правду замість зручних ілюзій. Їхня робота рідко потрапляє на перші шпальти. Але без неї перші шпальти часто виглядали б зовсім інакше.