Геннадій Геннадійович Москаль пішов із життя 17 березня 2024 року в Чернівцях у віці 73 років після довгої хвороби. Цей буковинець із села Задубрівка став одним із найяскравіших і найсуперечливіших політиків незалежної України — генерал-лейтенантом міліції, двічі головою Закарпатської обласної державної адміністрації, керівником Луганщини в найгарячіші місяці війни 2014–2015 років і людиною, чиї різкі, часто матюкливі фрази розліталися цитатами по всій країні.
Він народився 11 грудня 1950 року в сім’ї службовців. Батько — татарин Геннадій Хадейович Гайфулін, мати — українка Степанія Павлівна Москаль. Хлопчик отримав прізвище матері, і саме воно згодом стало майже брендом у політикумі. Москаль пройшов шлях від оглядача вагонів і рядового міліціонера до людини, яку призначали гасити найскладніші регіональні пожежі — від кримського бандитизму кінця 90-х до прифронтової Луганщини і закарпатських кланових розборок.
Його ім’я завжди асоціювалося з прямотою, яка межувала з грубістю, і з умінням тримати удар. Він не грав у дипломатію, коли вважав, що треба говорити правду. І саме ця риса зробила його фігурою, яку або любили, або люто ненавиділи, але яку ніколи не ігнорували.
Ранні роки та шлях у міліцію
Маленьке село Задубрівка на Буковині дало країні людину, яка пізніше керуватиме цілими областями. Після закінчення Чернівецького технікуму залізничного транспорту в 1970 році Москаль кілька років служив у залізничних військах. Демобілізувавшись, вступив до Львівської спеціальної середньої школи міліції, а далі — до Київської вищої школи МВС і Академії МВС СРСР у Москві. Юридична освіта стала фундаментом його кар’єри.
З 1973 року він працював у структурах внутрішніх справ на Буковині. Починав інспектором, піднімався до начальника карного розшуку, а згодом — до першого заступника начальника УМВС області. Колеги згадували його як жорсткого, але справедливого керівника, який умів «розрулювати» складні оперативні ситуації. У 1995 році його направили вже начальником управління МВС у Закарпатську область. Саме там він уперше зіткнувся з місцевими особливостями прикордонного регіону — контрабандою, тіньовими схемами і впливовими місцевими групами.
Кримська епопея: розгром «Сейлему» і «Башмаків»
Найяскравішим етапом міліцейської кар’єри Москаля став Крим 1997–2000 років. Тоді він очолив Головне управління МВС в Автономній Республіці Крим і одночасно був заступником міністра внутрішніх справ. Півострів наприкінці 90-х був справжнім розсадником організованої злочинності. Два найпотужніші угруповання — «Сейлем» і «Башмаки» — контролювали бізнес, владу і навіть частину силовиків.
Москаль приїхав із жорсткою установкою: не довіряти нікому з місцевих і працювати тільки перевіреними кадрами. Він systematically знищував фінансові потоки банд, проводив гучні арешти і фактично декриміналізував кримську владу. Кримські журналісти пізніше визнавали, що саме його робота стала переломною. Бандити, які раніше почувалися господарями, раптом відчули, що правила змінилися. Ця операція зробила Москаля фігурою загальнонаціонального масштабу.
Після Криму він коротко очолював міліцію Дніпропетровщини, а 2001 року президент Леонід Кучма призначив його головою Закарпатської обласної державної адміністрації. Так почалася його політична історія.
Політична кар’єра: від Закарпаття до Луганщини і назад
Перше губернаторство на Закарпатті тривало трохи більше року. Москаль замінив Віктора Балогу, і саме тоді зародився їхній багаторічний конфлікт. Місцевий політичний клан сприйняв київського генерала як чужого. Москаль відповідав тим самим — жорсткими заявами і спробами зменшити вплив місцевих груп.
Після Помаранчевої революції він знову опинився в центрі подій. У 2005 році став заступником міністра внутрішніх справ і начальником кримінальної міліції, потім — головою Луганської ОДА. У 2006–2007 роках працював постійним представником президента в Криму і заступником голови СБУ. 2007 року пройшов до Верховної Ради від блоку «Наша Україна — Народна самооборона». Пізніше був у фракції «Батьківщини», звідки його виключили в серпні 2014-го.
Найважчий період настав восени 2014-го. Президент Петро Порошенко призначив Москаля головою Луганської ОДА, а згодом — керівником військово-цивільної адміністрації. Область частково була окупована, фронт проходив поруч, місцева влада розбіглася. Москаль приїхав і почав наводити елементарний порядок: забезпечував паливо, воду, хліб у прифронтових селах, організовував підвезення підручників, допомагав з американським пологовим центром. Він заборонив продаж алкоголю на лінії розмежування, щоб зменшити випадки загибелі від п’яних бійок. Юрій Луценко пізніше згадував, що Москаля поважали навіть ті, хто був по той бік фронту.
У липні 2015-го, після стрілянини в Мукачеві, його знову кинули на Закарпаття. Друге губернаторство тривало майже чотири роки — до червня 2019-го. Саме тоді конфлікт із родиною Балог розгорівся з новою силою. Москаль відкрито говорив про контрабанду, тіньові схеми і намагався зменшити вплив місцевого клану. Словесні дуелі між ними стали майже щотижневим видовищем для місцевих медіа.
Стиль, який не сплутаєш з жодним іншим
Москаль говорив так, як думав. Без цензури, без дипломатичних обгорток. Його фрази ставали мемами ще до того, як слово «мем» увійшло в повсякденний ужиток. «Гроби вже замовлені» — про наступи бойовиків. «Я не палата №6» — коли його звинувачували в надмірній жорсткості. «Бажаю неуспіхів у праці і геморою в серці» — іронічне «вітання» одному з ватажків «ЛНР».
Він міг у прямому ефірі послати журналіста, який здавався йому провокатором, і в ту ж хвилину почати розповідати, як організувати постачання хліба в прифронтове село. Ця суміш грубої прямоти і практичної ефективності робила його унікальним. Підлеглі називали його «Гегемоном» — від перших літер імені, по батькові і прізвища. Він не водив машину і не мав навіть водійських прав, зате чудово орієнтувався в оперативній обстановці будь-якого регіону.
Цікаві факти про Геннадія Москаля
- Прізвище взяв від матері. Батько був татарином на ім’я Гайфулін, але в документах син став Москалем.
- Ніколи не мав водійського посвідчення і не сідав за кермо. Усі пересування — тільки з водієм.
- Під час роботи на Луганщині кілька разів заїжджав на територію, близьку до лінії розмежування, і навіть вітав бійців у костюмі Санти Клауса на блокпосту.
- Захистив кандидатську дисертацію на тему інституту тимчасового генерал-губернатора в Україні кінця XIX — початку XX століття.
- Був повним кавалером ордена «За заслуги» і заслуженим юристом України.
- Після 2019 року майже не з’являвся на публіці, лікувався від онкології, але до останнього жив в Україні.
Останні роки і спадщина
Після звільнення з посади голови Закарпатської ОДА в червні 2019 року Москаль вийшов із партії «Європейська солідарність» і майже зник із публічного простору. Хвороба, яку він роками тримав у таємниці, давалася взнаки. Ще наприкінці 80-х лікарі ставили йому онкологічний діагноз, тоді він вистояв. У останні роки хвороба повернулася. 17 березня 2024-го його не стало. Поховали 19 березня на Центральному цвинтарі Чернівців — поряд із Назарієм Яремчуком і українськими воїнами.
Люди, які працювали з ним, згадують не лише різкі слова. Вони згадують людину, яка вміла брати відповідальність у найгірші моменти. Коли інші ховалися, Москаль їхав у гарячу точку. Коли треба було сказати неприємну правду — він казав її в обличчя. Його стиль був не для всіх. Але в історії української політики 2000–2010-х років він залишив слід, який важко стерти.
Буковинець із татарським корінням, генерал міліції, двічі губернатор, людина, яка розгромила кримські банди і тримала Луганщину в найважчі місяці. Геннадій Москаль прожив життя так, ніби кожен день міг стати останнім — і саме тому воно вийшло таким насиченим і незабутнім.