Анатолій Анатолійович Шарій — український відеоблогер, колишній журналіст-розслідувач і засновник забороненої політичної партії, який з 2012 року проживає за кордоном і веде канал на YouTube з аудиторією понад 3,4 мільйона підписників. Його контент, сповнений різкої критики української влади, ЗМІ та подій після 2014 року, став одним із найпомітніших явищ україномовного й російськомовного інформаційного простору. Українські спецслужби та суди кваліфікують його діяльність як проросійську пропаганду й державну зраду, тоді як сам він називає це політичним переслідуванням за журналістську позицію.
Народився 20 серпня 1978 року в Києві на Індустріальній вулиці. Батько займав керівну посаду в будівництві й пішов з родини, коли синові виповнилося 12. Мати працювала на заводі «Київприбор». Підліткові роки пройшли під знаком проблем: з 16 років Шарій, за його власними словами, займався шахрайством, неодноразово потрапляв у поле зору правоохоронців. З 17 до 29 років боровся з ігроманією — програвав гроші, закладав домашні речі, кілька разів намагався покінчити з собою. Військову освіту здобував в Інституті розвідки при Київському танковому інженерно-технічному училищі, але паспорт отримав лише в 25 років, викравши особисту справу з військкомату, щоб уникнути служби.
Журналістський старт і перші гучні розслідування
Кар’єра в медіа почалася 2005 року з жіночих глянцевих видань — «Наталі», «Єдинственная», «Поліна». Потім з’явилися матеріали в газеті «Сегодня» і співпраця з російським «Московським комсомольцем». Справжній прорив стався 2008-го, коли Шарій очолив відділ розслідувань інтернет-видання «Обозреватель». Він писав про наркоторгівлю під прикриттям УБНОН у Києві, нелегальні казино на Позняках, корупційні схеми в супермаркетах. Одне з найгучніших розслідувань — стаття про дитячий будинок «Перлинка» в Одесі, де нібито прикривали педофілію. Суд пізніше визнав матеріал наклепницьким і зобов’язав виплатити моральну компенсацію.
2011 рік став переломним. 1 травня в київському McDonald’s Шарій вистрілив із травматичного пістолета в відвідувача після конфлікту — дві кулі влучили в ногу та живіт. Справу відкрили за хуліганство. У липні того ж року його автомобіль обстріляли, але слідство згодом дійшло висновку, що інцидент був інсценований. Шарій заявив про тиск з боку МВС через свої розслідування. У лютому 2012-го його оголосили в розшук, і він незаконно залишив Україну.
Еміграція, політичний притулок і народження YouTube-феномена
Спочатку Шарій опинився в Москві, потім у Нідерландах. У червні 2012 року Литва надала йому політичний притулок — він став першим українським журналістом, який отримав такий статус за роки. Пізніше жив у Нідерландах, а з 2019-го оселився в іспанському містечку Рода-де-Бара біля Барселони, де придбав віллу вартістю близько мільйона євро.
YouTube-канал «Анатолий Шарий» з’явився 13 травня 2013 року. Справжній злет почався після Революції Гідності. Шарій публікував ролики, у яких «розвінчував», на його думку, маніпуляції українських ЗМІ, критикував новітню владу, армію та національні символи. Аудиторія росла стрімко: у 2017-му канал отримав «Золоту кнопку» за мільйон підписників. Станом на середину 2026 року підписників понад 3,4 мільйона, а загальна кількість переглядів перевищила 5,8 мільярда. Значна частина аудиторії — з Росії та країн СНД, близько чверті — з України.
Стиль блогера впізнаваний: різкі формулювання, сарказм, швидкий монтаж, живі ефіри. Він часто називав події на Донбасі «громадянською війною», критикував західних політиків за підтримку України й регулярно з’являвся на телеканалах, пов’язаних із Віктором Медведчуком.
Політичний проєкт і заборона партії
У червні 2019 року Шарій оголосив про створення «Партії Шарія» (фактично шляхом перереєстрації вже існуючої політсили). Формально її очолювала дружина Ольга Бондаренко (Шарій), але реальним лідером залишався він. На парламентських виборах партія набрала 2,23 % голосів і не пройшла до Ради. На місцевих виборах 2020-го кандидати від політсили пройшли до кількох рад. У червні 2022 року Верховний суд України заборонив діяльність партії як проросійської.
Українські спостерігачі й СБУ неодноразово вказували на зв’язки членів партії з проросійськими структурами. Сам Шарій позиціонував проєкт як альтернативу «старим елітам» і критикував і Порошенка, і Зеленського.
Судові справи, санкції та вирок 2025 року
У лютому 2021 року СБУ оголосила Шарію підозру в державній зраді та порушенні рівноправності громадян. Його внесли до державного розшуку. У травні 2022-го іспанська поліція затримала блогера за запитом України, але швидко відпустила під підписку про невиїзд. Екстрадиції не відбулося.
Кульмінацією стала подія 4 червня 2025 року. Вінницький міський суд заочно визнав Шарія винним у державній зраді, вчиненій за попередньою змовою в умовах воєнного стану. Вирок — 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна, включно зі спеціальною конфіскацією YouTube- та Telegram-каналів. За версією слідства, блогер спільно з колишнім очільником поліції Вінниччини Антоном Шевцовим допомагав російським спецслужбам готувати й поширювати постановочні відео з допитами українських військовополонених: підказував, як знімати, які питання ставити, а потім монтував матеріали, прибираючи кадри з ознаками тортур. Апеляційний суд у жовтні 2025-го залишив вирок без змін.
Шарій назвав рішення «фарсом» і політичною розправою. Литва ще 2021–2022 років анулювала його статус біженця й оголосила персоною нон грата. Санкції РНБО щодо нього та родини продовжено до 2034 року.
Цікаві факти про Анатолія Шарія
- Канал на YouTube зареєстрований 13 травня 2013 року, але справжня популярність прийшла лише після подій зими 2013–2014.
- У 2017 році він виграв суд у Москві проти Марка Фейгіна, який публікував матеріали про нідерландську справу щодо педофілії (справу згодом закрили).
- За оцінками аналітиків, у пікові місяці дохід від реклами на каналі міг сягати 100–200 тисяч доларів.
- Шарій володіє іспанською, англійською, російською та українською мовами.
- У березні 2024 року в Барселоні обстріляли його автомобіль — блогер заявив про замовне вбивство вартістю 100 тисяч євро.
Особисте життя та родина
Перший шлюб з журналісткою Ольгою Рабулець розпався після еміграції. У цьому шлюбі народилася донька Катерина (близько 2011 року). З 2013 року Шарій заручений, а згодом одружений з Ольгою Бондаренко (Шарій) — журналісткою, головною редакторкою сайту Sharij.net і формальною лідеркою партії. Подружжя проживає в Іспанії. Сестра Олена Манченко живе в Нідерландах; у 2015 році між ними був судовий конфлікт через публічні заяви.
Вплив і місце в інформаційному просторі
Феномен Шарія — це приклад того, як один голос із-за кордону може збирати мільйонну аудиторію в умовах гібридної війни. Його ролики часто повторюють наративи російських медіа, але подаються в форматі «незалежного розслідувача», який «говорить правду, яку приховують українські ЗМІ». Для частини глядачів він залишається символом спротиву «цензурі» й «націоналізму». Для більшості українських медіа, СБУ та громадських організацій — інструментом інформаційних операцій проти України.
Станом на літо 2026 року Анатолій Шарій продовжує публікувати відео з Іспанії, коментує новини, веде Telegram-канал. Вирок і конфіскація каналів формально існують, але технічно платформи продовжують працювати. Його історія — це дзеркало глибокого розколу українського суспільства, де питання свободи слова, пропаганди, відповідальності блогера та національної безпеки переплітаються в один тугий вузол.
Таблиця ключових дат допомагає побачити динаміку:
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1978 | Народження в Києві |
| 2005–2012 | Журналістська кар’єра, розслідування в «Обозревателі» |
| 2012 | Втеча з України, притулок у Литві |
| 2013–2014 | Старт YouTube-каналу та стрімке зростання |
| 2019 | Створення «Партії Шарія», участь у виборах |
| 2022 | Заборона партії, затримання в Іспанії |
| 2025 | Заочний вирок — 15 років за державну зраду |
Дані про вирок і біографічні факти підтверджені матеріалами українських судів та відкритих енциклопедичних джерел, зокрема uk.wikipedia.org.