Ракеле Муссоліні, уроджена Гіді, народилася 11 квітня 1890 року в селянській родині в Предаппіо, у серці італійської Романьї. Вона стала дружиною Беніто Муссоліні, прожила з ним майже тридцять п’ять років, народила п’ятеро дітей і залишилася вірною чоловікові навіть після його страти партизанами 28 квітня 1945 року. Її життя — це історія жінки, яка виросла в злиднях, стала символом «ідеальної італійської матері» в пропаганді фашистського режиму, а після війни повернулася до простої праці, відкривши невеликий ресторан біля Форлі, де померла 30 жовтня 1979 року у віці 89 років.
Донька Агостіно Гіді та Анни Ломбарді, Ракеле була молодшою в багатодітній родині. Батько помер, коли їй було близько дванадцяти, і сім’я опинилася в ще більшій бідності. Мати перебралася до Форлі, де влаштувалася кухаркою. Ракеле пішла в прислуги, заробляючи на життя важкою працею. Саме в цьому середовищі доля звела її з родиною Муссоліні.
Після смерті Рози Мальтоні, матері Беніто, його батько Алессандро, коваль і соціаліст, відкрив невелику тратторію. Анна Ломбарді стала там кухаркою, а згодом і супутницею Алессандро. Ракеле опинилася в тому ж будинку. Беніто, який уже встиг побувати в Швейцарії, попрацювати вчителем і журналістом, повернувся додому і знову зустрів дівчину, яку знав ще з дитинства — колись він заміняв свою матір у школі, де вчилася маленька Ракеле.
Стосунки розвивалися стрімко і бурхливо. Сім’ї були проти. У 1909 році Беніто, тримаючи револьвер, заявив батькові й матері Ракеле, що якщо вони не дозволять їм бути разом, він уб’є і її, і себе. Погроза подіяла. У січні 1910-го молоді почали жити разом у скромній квартирі у Форлі. У вересні того ж року народилася донька Едда. Дитину записали як дочку Муссоліні від матері «невідомої».
Цивільний шлюб вони уклали лише 17 грудня 1915 року в Тревільйо, коли Беніто, поранений на фронті Першої світової, лежав у шпиталі. Церковне вінчання відбулося десять років потому, у 1925-му, уже після приходу Муссоліні до влади. До того часу народилися ще сини Вітторіо (1916) і Бруно (1918). Пізніше з’явилися Романо (1927) і Анна-Марія (1929).
Ракеле свідомо трималася осторонь великої політики. У роки режиму її образ використовували як втілення традиційної італійської жінки — матері, берегині домашнього вогнища, яка вміє готувати, виховувати дітей і мовчати. Вона жила переважно у Віллі Карпена біля Форлі, а згодом і у Віллі Торлонія в Римі, але уникала світських прийомів. Її світ обмежувався родиною, городом, домашніми турботами. Водночас характер у неї був твердий. Донька Едда якось назвала матір «справжнім диктатором у домі».
Муссоліні мав численні зв’язки. Ракеле знала про них. Вона терпіла, іноді сміялася над листами жінок, які писали чоловікові, іноді страждала. Найвідомішою і найдовшою стала історія з Кларою Петаччі. Ракеле зустрілася з нею незадовго до кінця. У своїх спогадах вона згадувала цю розмову з болем, але без ненависті. Вона ніколи публічно не зрікалася чоловіка і не засуджувала його політику.
Коли режим рухнув, Ракеле з молодшими дітьми спробувала дістатися Швейцарії. Її заарештували партизани, передали американцям. Кілька місяців вона провела в ув’язненні на Іскії. Звільнившись, повернулася до Романьї майже без нічого. Маєтки конфіскували, пенсію вдови прем’єр-міністра довго не давали. Лише в 1968 році вона почала отримувати невеликі виплати.
Ракеле не зламалася. Вона відкрила невеликий ресторан біля Рокка делле Камінате, де колись стояв «замок» Муссоліні. Готувала тортилліні, подавала вино, приймала відвідувачів — серед них були і цікаві туристи, і ті, хто шукав зв’язку з минулим. У будинку зберігала речі чоловіка, фотографії, спогади. «З усіма тими бідами, що випали на мою долю, якби я не могла зварити тарілку тортилліні чи налити комусь келих вина, давно б вистрибнула з вікна», — казала вона.
У 1950–1970-х роках Ракеле дала кілька інтерв’ю і видала спогади. Книга «Моє життя з Муссоліні» та пізніша робота з Альбертом Заркою «Муссоліні: інтимна біографія» (1974) стали джерелом унікальних деталей. Вона розповідала про ранок чоловіка, коли він розтирався одеколоном, про візит Ганді з козою, про те, як Беніто грав на скрипці під час її пологів і знепритомнів від хвилювання. У цих текстах відчувається жінка, яка любила, страждала, прощала і до кінця залишалася господинею своєї долі.
Діти Ракеле прожили різні життя. Едда стала дружиною Галеаццо Чіано, міністра закордонних справ, і пережила його страту. Бруно загинув у 1941 році під час випробувань літака. Вітторіо займався кіно і літературою. Романо став відомим джазовим піаністом і художником. Анна-Марія хворіла на поліомієліт і померла молодою. Через Романо Ракеле стала бабусею сучасної італійської політикині Ракеле Муссоліні (народилася 1974), яка носить її ім’я і сьогодні працює в муніципальній раді Рима.
Життя Ракеле Муссоліні — це не лише історія дружини диктатора. Це історія жінки з селянської хати, яка пройшла через бідність, любов із погрозами, народження дітей поза шлюбом, славу і ганьбу режиму, втрату чоловіка, злидні післявоєнного часу і спокійну старість біля власної кухні. Вона не писала політичних трактатів і не виступала на мітингах. Її сила була в іншому — у здатності тримати родину, готувати, мовчати, коли треба, і говорити прямо, коли вважала за потрібне.
Цікаві факти про Ракеле Муссоліні
- Ракеле майже не вміла писати. У післявоєнні роки вона навчилася лише ставити підпис, щоб відповідати на численні листи відвідувачів, які приїздили до Предаппіо.
- У 1930-х роках, під час кампанії «Золото для Батьківщини», вона віддала своє обручку. Золото збирали по всій Італії, щоб допомогти економіці режиму.
- Після війни вона довго добивалася повернення тіла чоловіка до сімейного склепу в Предаппіо. Це сталося лише в 1957 році.
- У спогадах Ракеле згадувала, що Беніто одного разу серйозно розглядав пропозицію стати редактором італомовної соціалістичної газети в Нью-Йорку, але відмовився через народження Едди.
- Незважаючи на образ «тихої домогосподарки», сучасники відзначали її різкий характер і вміння керувати домом жорсткіше, ніж сам дуче.
Після 1945 року Ракеле свідомо відсторонилася від будь-якої політичної діяльності. Вона не підтримувала неофашистські спроби зробити з неї культову фігуру. Її світ знову став простим: город, кухня, діти, онуки, спогади. Вілла Карпена з часом перетворилася на місце пам’яті, де зберігаються особисті речі родини. Сама Ракеле до останніх днів залишалася жінкою, яка вміла готувати, приймати гостей і говорити про чоловіка без істерик і без прикрас.
Її історія продовжує цікавити дослідників не тому, що вона була дружиною Муссоліні. А тому, що в ній видно, як звичайна селянська дівчина з Романьї прожила одне з найбурхливіших життів ХХ століття, зберігаючи власну гідність і внутрішню силу. У Предаппіо, де вона народилася і де її поховали поруч із чоловіком у сімейному склепі, досі відчувається присутність цієї жінки — тихої, упертої, вірної і напрочуд живучої.