Запорізька ТЕС стоїть на лівому березі колишнього Каховського водосховища в Енергодарі, за три кілометри від міста й за 140 кілометрів на південь від обласного центру. Це одна з найпотужніших теплових електростанцій України, проєктна потужність якої сягала 3600–3650 МВт. Основне паливо — вугілля марок Г і ДГ, резервне — природний газ і мазут. Чотири вугільні енергоблоки сумарно близько 1250 МВт довгі роки тримали навантаження, а три газомазутні блоки по 800 МВт майже відразу пішли в консервацію. З 5 травня 2022 року станція зупинена: під російською окупацією закінчилося вугілля, і постачання стало неможливим.
Саме ця станція десятиліттями живила промисловість півдня України й паралельно слугувала важливим вузлом зовнішнього електропостачання для сусідньої Запорізької АЕС. Її відкритий розподільчий пристрій і лінії 330 кВ досі фігурують у повідомленнях про блекаути атомної станції. Сьогодні Запорізька ТЕС мовчить, але її історія, техніка й роль у енергосистемі залишаються важливими для розуміння того, як працювала й чому стала вразливою українська теплова генерація.
Як будували енергетичного гіганта в степу
Будівництво почалося на межі 1960–1970-х років. Місце обрали з розрахунком на воду Каховського водосховища й близькість до великих промислових споживачів. Перший енергоблок дав струм уже в листопаді 1972-го, а 22 травня 1973 року першу чергу потужністю 1200 МВт офіційно відкрили — на 15 місяців раніше запланованого терміну. Відкривав станцію перший секретар Запорізького обкому партії Михайло Всеволожський. До 1977 року ввели другу чергу з трьома блоками по 800 МВт, і проєктна потужність 3600 МВт була досягнута.
Станція спочатку носила назву Запорізька ДРЕС, потім — імені 25-го з’їзду КПРС. У 1995-му отримала сучасну назву. У 1986 році вона видала рекордні 24,8 млрд кВт·год електроенергії й була нагороджена орденом Жовтневої Революції. За весь період експлуатації до 2007 року накопичена виробітка перевищила 500 млрд кВт·год. У пікові роки станція забезпечувала відчутну частку загальноукраїнського виробництва — близько 7 %.
Місто Енергодар виросло разом зі станцією. Тут з’явилися житлові квартали, школи, лікарні, культура. Колектив у найкращі часи налічував понад 2400 осіб. Багато хто з працівників приїхав з інших регіонів СРСР, і Енергодар став типовим «атомно-тепловим» містом, де життя оберталося навколо двох гігантів — ТЕС і пізніше АЕС.
Технічна начинка: що саме стоїть за цифрами потужності
На станції встановлено сім енергоблоків. Чотири вугільні блоки працювали на котлах ТПП-312А і турбінах К-300-240-2 та К-325-23,5. Два блоки по 300 МВт і два по 325 МВт давали в сумі 1250 МВт реальної робочої потужності. Три газомазутні блоки по 800 МВт з котлами ТГМП-204 і турбінами К-800-240-3 майже відразу після введення пішли в консервацію через економіку палива. Один із них був виведений з експлуатації, два інші фактично не працювали.
Станція обладнана електростатичними фільтрами для вловлювання золи, але систем сіркоочищення не має. Димові гази виходили через дві труби висотою 320 метрів. Зола відкладалася у золошлаковідвал площею близько 135 гектарів. Водопостачання — прямоточне з Каховського водосховища. Після руйнування греблі Каховської ГЕС у червні 2023 року гідрологічна ситуація в регіоні кардинально змінилася, але на той момент Запорізька ТЕС уже два роки стояла.
Підключення до енергосистеми здійснювалося через відкриті розподільчі пристрої 150 і 330 кВ. Лінії 330 кВ ішли в бік Дніпра й далі. Саме через вузол Запорізької ТЕС частина зовнішнього живлення доходила до Запорізької АЕС. Тому навіть у зупиненому стані станція залишається критично важливою для ядерної безпеки.
| № блоку | Потужність, МВт | Паливо | Статус до 2022 |
|---|---|---|---|
| 1 | 325 | Вугілля | Діючий |
| 2 | 300 | Вугілля | Діючий |
| 3 | 325 | Вугілля | Діючий |
| 4 | 300 | Вугілля | Діючий |
| 5–7 | 800 кожен | Газ / мазут | Законсервовані / виведені |
Дані узагальнені за матеріалами відкритих джерел, зокрема uk.wikipedia.org та звітами ДТЕК станом на період до окупації.
Модернізація проводилася поступово. У 2012 році реконструювали перший блок, продовживши його ресурс на 15–20 років і додавши 25 МВт до встановленої потужності. У 2021-му на території з’явилася невелика мережева батарея потужністю 1 МВт для тестування послуг балансування. Але повноцінної глибокої модернізації з установкою сіркоочищення й азотоочищення так і не сталося.
Роль у енергосистемі та зв’язок із Запорізькою АЕС
Запорізька ТЕС була розрахована на покриття пікових і напівпікових навантажень південних областей. Вона працювала в парі з Криворізькою та Придніпровською станціями, що входили до тієї ж групи ДТЕК Дніпроенерго. У години максимального споживання вугільні блоки видавали повну потужність, а вночі або влітку знижували навантаження.
Після окупації Енергодара 4 березня 2022 року ситуація змінилася миттєво. 5 травня станція зупинилася через відсутність вугілля. Логістика була зруйнована: мости, залізниця, дороги перебували під постійними обстрілами. Персонал частково виїхав, частина залишилася під контролем окупаційної адміністрації. Сьогодні станція не генерує електроенергію для української енергосистеми. Її обладнання, за повідомленнями, частково пошкоджене обстрілами, а розподільчий вузол регулярно згадується в звітах МАГАТЕ як критичний елемент для зовнішнього живлення Запорізької АЕС.
Лінія «Запорізька ТЕС — Феросплавна» 330 кВ неодноразово відключалася. Кожен такий інцидент змушував атомну станцію переходити на дизель-генератори. У 2026 році таких блекаутів на ЗАЕС уже десятки. Це прямий наслідок того, що теплова станція й атомна розташовані в одному промисловому вузлі й ділять частину інфраструктури.
Цікаві факти про Запорізьку ТЕС
- Першу чергу здали на 15 місяців раніше терміну — рідкісний випадок для радянських енергетичних будівництв такого масштабу.
- Дві димові труби висотою 320 метрів довгий час були одними з найвищих споруд регіону й слугували орієнтиром для суден на Каховському водосховищі.
- У 1986 році станція видала 24,8 млрд кВт·год — більше, ніж багато країн Східної Європи виробляли за рік усією своєю тепловою генерацією.
- Золошлаковідвал площею 135 га за роки роботи накопичив мільйони тонн золи. Після зупинки станції питання його рекультивації залишається відкритим.
- Навіть зупинена, станція залишається частиною «енергетичного щита» для ЗАЕС: її розподільчі пристрої й досі фігурують у схемах зовнішнього живлення атомної станції.
Екологічний слід і наслідки війни
До війни основними екологічними проблемами були викиди оксидів сірки й азоту, пил і скиди підігрітої води в Каховське водосховище. Система прямоточного водопостачання впливала на термічний режим водойми. Після знищення греблі Каховської ГЕС у червні 2023 року водосховище практично зникло. Це змінило не лише гідрологію, а й умови можливого майбутнього відновлення будь-якої генерації в Енергодарі.
Окупація додала нових ризиків. Обстріли території станції фіксувалися неодноразово. У червні 2026 року МАГАТЕ повідомляло про сильний обстріл Запорізької ТЕС, під час якого працівники перебували в укритті, а з боку станції піднімався дим. Кожен такий інцидент підвищує небезпеку для сусідньої атомної станції, бо лінії електропередачі проходять через спільну інфраструктуру.
Персонал, який залишився в місті, працює в умовах постійного тиску. Багато хто з енергетиків, які виїхали на підконтрольну територію, розповідають про складні етичні вибори: залишатися з обладнанням, яке знають як власні руки, чи виїжджати з родинами в безпеку. Ці історії майже не потрапляють у офіційні звіти, але саме вони формують людський вимір катастрофи.
Що означає Запорізька ТЕС для майбутнього енергетики України
Повернення станції під контроль України — лише перший крок. Далі постане питання технічного стану обладнання після років простою й можливих пошкоджень. Вугільні блоки 1970-х років потребують глибокої модернізації або заміни. У сучасних умовах економічно й екологічно виправданіше розглядати часткову реконструкцію під газ або повний перехід на інші джерела.
Енергодар і вся Запорізька область потребуватимуть надійної генерації. До війни ТЕС давала стабільність промисловості й населенню. Після деокупації її роль може змінитися: від базової генерації до маневрової або навіть до майданчика для нових технологій — накопичувачів, сонячних станцій, газових турбін швидкого старту.
Сьогодні Запорізька ТЕС — це мовчазний свідок того, як війна б’є по критичній інфраструктурі. Її труби все ще видно з протилежного берега Дніпра, її лінії електропередачі все ще з’являються в звітах про блекаути ЗАЕС. Поки станція стоїть, вона нагадує: енергетична незалежність України залежить не лише від нових потужностей, а й від здатності захистити й відновити те, що вже побудовано.
Технічні рішення, екологічні стандарти й людський капітал, накопичений за півстоліття роботи, не зникли. Вони чекають на момент, коли можна буде знову ввімкнути турбіни — вже в іншій країні й за іншими правилами.