Найглибша станція метро в світі розташована в китайському мегаполісі Чунцін і називається Хун’яньцунь. Її найнижча точка залягає на 116 метрах під поверхнею землі, а рівень рейок — на 106 метрах. Ця глибина перевершує попереднього рекордсмена — київську «Арсенальну» з її 105,5 метрами — і залишається неперевершеною станом на 2026 рік.
Станція відкрилася 25 січня 2022 року на лінії 9 місцевого метрополітену, а з листопада 2023-го обслуговує ще й лінію 5. Вона лежить у районі Юйчжун, між проспектом Цзінвей і дорогою Шабінь, у місці, де гори Чунціна буквально диктують правила будівництва. Перепад висот між окремими входами сягає понад 141 метр — це майже як спуститися з даху сорокаповерхового будинку.
Пасажири, які вперше опиняються тут, відчувають не просто довгий спуск. Це справжня подорож углиб скелі. Ескалатори тягнуться ланцюжком із семи-восьми сегментів, і шлях до платформи займає 8–10 хвилин. Швидкісний ліфт долає ту саму відстань за 53 секунди, але різка зміна тиску часто змушує вуха «закладати» — майже як під час зльоту літака.
Чому саме Чунцін став домом для світового рекорду
Чунцін — місто, яке не просто стоїть на землі. Воно чіпляється за схили, розтікається між двома великими річками — Янцзи та Цзялін — і нагадує гігантський багатоярусний лабіринт. Будинки тут ростуть прямо на кручах, дороги звиваються серпантином, а рівень вулиць у сусідніх кварталах може відрізнятися на десятки метрів. Інженерам довелося вписати лінію метро в цей рельєф так, щоб потяги не долали неприпустимі ухили.
Глибина стала не примхою, а жорсткою необхідністю. Щоб з’єднати різні частини міста без постійних підйомів і спусків для потягів, тунелі проклали крізь скельні породи. Під час будівництва робітники щодня піднімалися з глибини майже 40 хвилин пішки — це порівнювали зі сходженням на невелику гору. Основні гірничі роботи тривали близько 400 днів, і лише після цього можна було починати монтаж конструкцій.
Станція стала не лише транспортним вузлом, а й своєрідною візитівкою інженерної сміливості. У 2025 році вона отримала золоту медаль Міжнародної асоціації тунелювання за проєкт року. Місцева влада навіть організовувала «вертикальні марафони» всередині станції: учасники долали близько 860 сходинок і піднімалися на 116 метрів похилою поверхнею під кутом 27–30 градусів.
Як виглядає спуск на найглибшу станцію метро
Входи на Хун’яньцунь розташовані на різних висотах. Від одного з них пасажири спочатку йдуть довгими траволаторами — рухомими доріжками завдовжки понад 100 метрів. Від іншого починається серія ескалаторів, які ведуть усе нижче й нижче. Інтер’єр сучасний: сірі та нейтральні тони, чіткі лінії, добре освітлення. Немає надмірного декору — усе підпорядковане функції та безпеці.
На глибині відчувається особлива атмосфера. Повітря щільніше, звуки приглушені, а час ніби сповільнюється. Багато хто відзначає, що після кількох хвилин спуску з’являється легке відчуття відстороненості від поверхневого світу. Це не страшно, але незабутньо. Саме тому станція приваблює не лише місцевих, а й туристів, які спеціально приїжджають, щоб «пірнути» на 116 метрів.
Система безпеки продумана до дрібниць. Є кілька високошвидкісних ліфтів у спеціальних шахтах, резервні ескалатори, чіткі схеми евакуації. Глибина вимагає особливих рішень: вентиляція, протипожежний захист і контроль тиску працюють з підвищеною надійністю.
Попередній рекордсмен: київська «Арсенальна»
До 2022 року титул найглибшої станції метро в світі майже 62 роки тримала «Арсенальна» в Києві. Її глибина — 105,5 метра. Станцію відкрили 6 листопада 1960 року у складі першої черги Святошинсько-Броварської лінії. Причина такої глибини — високий правий берег Дніпра. Потяги мали йти на рівні долини річки, а вхід розташований на пагорбі, тому довелося копати глибоко.
Спуск на «Арсенальну» відбувається двома маршами ескалаторів (близько 55,8 і 46,6 метра) з проміжним вестибюлем. Увесь шлях займає близько п’яти хвилин. Конструкція станції особлива — пілонна, без центрального залу в класичному розумінні, більше схожа на лондонські станції глибокого закладення. Інтер’єр стриманий, з мармуром і чіткими лініями.
Сьогодні «Арсенальна» залишається найглибшою станцією метро в Європі та важливою пам’яткою архітектури місцевого значення. Під час воєнних подій останніх років вона також служила укриттям для киян — товща ґрунту й герметичні двері давали відчуття безпеки.
Інші претенденти на глибину
Після китайського рекордсмена йде група станцій, глибина яких коливається навколо 90–110 метрів. Метро Пхеньяна в Північній Кореї часто згадують із цифрами 100–110 метрів і більше. Точні дані залишаються державною таємницею, а станції проєктували не лише для транспорту, а й як бомбосховища. Спуск на деякі з них займає близько чотирьох хвилин.
У самому Чунціні є ще одна глибока станція — Хунтуді (близько 94 метрів). У Санкт-Петербурзі «Адміралтейська» сягає 86 метрів, у Москві «Парк Перемоги» — близько 84 метрів. У Портленді (США) станція Washington Park розташована на 79 метрах. Кожна з них має свою історію: складні ґрунти, болота, гори або військові міркування.
| Місце | Станція | Місто, країна | Глибина, м | Рік відкриття |
|---|---|---|---|---|
| 1 | Хун’яньцунь | Чунцін, Китай | 116 | 2022 |
| 2 | Арсенальна | Київ, Україна | 105,5 | 1960 |
| 3 | Станції метро Пхеньяна (оцінка) | Пхеньян, КНДР | 100–110+ | 1970–80-ті |
| 4 | Хунтуді | Чунцін, Китай | ~94,5 | 2012/2017 |
| 5 | Адміралтейська | Санкт-Петербург, Росія | 86 | 2011 |
Дані зібрані з технічних звітів метрополітенів і відкритих джерел, зокрема матеріалів Wikipedia та спеціалізованих транспортних оглядів станом на 2026 рік. Цифри для пхеньянських станцій залишаються приблизними через обмежений доступ до офіційної інформації.
Цікаві факти про найглибші станції метро
Глибина 116 метрів — це більше, ніж висота знаменитого Біг-Бена в Лондоні (96 метрів). Статую Свободи можна було б поставити в шахту «Арсенальної» і ще залишилося б місце зверху.
Під час будівництва Хун’яньцунь робітники порівнювали щоденний підйом із тренуванням альпіністів. Сьогодні пасажири можуть обрати між довгим ескалаторним «марафоном» і швидкісним ліфтом, який долає шлях за менше ніж хвилину.
У Чунціні проводили вертикальні забіги всередині станції — учасники піднімалися 860 сходинками на висоту понад 100 метрів. Це один із небагатьох випадків, коли метро стає спортивним майданчиком.
Глибокі станції часто мають подвійне призначення. Київська «Арсенальна» і пхеньянське метро проєктувалися з урахуванням можливості використання як укриттів. Товстий шар ґрунту й спеціальні гермодвері створюють додатковий захист.
Найдовші ескалатори у світі якраз і з’являються на таких станціях. Час спуску перетворюється з буденної формальності на окремий досвід — хтось слухає музику, хтось просто дивиться, як зникає світло поверхні.
Інженерні виклики глибини
Будівництво станції на глибині понад 100 метрів — це боротьба з водою, тиском породи, вентиляцією і логістикою. У Чунціні довелося проходити крізь складні геологічні шари, використовувати спеціальні методи проходки й створювати вертикальні шахти великого діаметра для ліфтів і вентиляції.
Тиск на конструкції зростає з кожним метром. Тому використовують посилені обробки тунелів, багатошарову гідроізоляцію та системи моніторингу деформацій. Вентиляція має забезпечувати постійний приплив свіжого повітря на великій глибині, а системи евакуації — дозволяти швидко піднімати людей у разі надзвичайної ситуації.
Окремий виклик — комфорт пасажирів. Різка зміна тиску впливає на слух, тому інженери рекомендують спускатися ескалаторами, а не ліфтом, якщо є така можливість. Температура під землею зазвичай стабільніша, ніж на поверхні, але вологість і циркуляція повітря потребують постійного контролю.
Чому глибокі станції з’являються саме там, де з’являються
Географія диктує правила. У Києві — високі дніпровські схили. У Чунціні — гори й перепади висот між районами. У Санкт-Петербурзі — слабкі ґрунти й високий рівень ґрунтових вод, які змушують копати глибше, щоб знайти стійкі породи. У Пхеньяні — додатковий військовий фактор.
Сучасні технології дозволяють будувати глибше й швидше, ніж пів століття тому. Але вартість таких проєктів залишається високою. Кожен додатковий метр глибини — це більше матеріалів, більше енергії на підйом і спуск, складніша логістика будівництва.
Водночас глибокі станції часто стають частиною міського міфу. Люди розповідають про них, знімають відео спуску, порівнюють відчуття. Те, що починалося як інженерна необхідність, перетворюється на туристичний магніт і символ можливостей людини підкорювати простір під ногами.
Хун’яньцунь сьогодні — живий приклад того, як місто, яке росте вертикально й горизонтально одночасно, знаходить відповіді під землею. Станція працює, возить тисячі пасажирів щодня і час від часу нагадує, що навіть буденна поїздка метро може стати маленькою пригодою на 116 метрів углиб.