Ракета Гарпун — це американська дозвукова протикорабельна крилата ракета сімейства AGM/RGM/UGM-84, одна з найпоширеніших у світі систем такого класу. Розроблена компанією McDonnell Douglas (нині Boeing Defense, Space & Security), вона здатна стартувати з кораблів, підводних човнів, літаків і берегових установок. Її головна сила — політ на надмалих висотах над гребенями хвиль, активна радіолокаційна головка самонаведення на кінцевій ділянці та бойова частина масою близько 221–227 кг, яка пробиває корпус судна і детонує всередині.
Дальність польоту залежить від модифікації та носія й коливається від приблизно 90–140 км у ранніх версіях до 220–280 км і більше в пізніших. Швидкість сягає близько 0,85 Маха (приблизно 850–860 км/год). Ракета перебуває на озброєнні понад тридцяти країн і з 2022 року стоїть на захисті українського узбережжя.
Ця зброя народилася не в лабораторній тиші, а під тиском жорстких уроків історії. У жовтні 1967 року єгипетські ракетні катери потопили ізраїльський есмінець «Ейлат» радянськими ракетами П-15 «Терміт». Той удар став холодним душем для американських адміралів. Вони зрозуміли: епоха, коли великі кораблі могли спокійно панувати в морі, закінчилася. Потрібно було щось компактне, точне й здатне бити за горизонтом.
Як народжувалася ракета, що стала «гарпуном» для надводних «китів»
Спочатку проєкт задумувався як засіб боротьби з підводними човнами, що спливли. Саме тому його назвали Harpoon — гарпун. У військовому сленгу підводні човни називали «китами», тож зброя мала їх «проткнути». Роботи стартували ще в 1965 році, а офіційний контракт McDonnell Douglas отримала в червні 1971-го. Перші випробувальні пуски відбулися в жовтні 1972 року.
Спочатку планували твердопаливний двигун і дальність близько 45–90 км. Але вимоги зросли, і конструктори поставили турбореактивний двигун Teledyne CAE J402. Це дозволило ракеті летіти далі й економніше. Серійне виробництво розпочалося 1975 року. Корабельний варіант RGM-84A прийняли на озброєння ВМС США в 1977 році, авіаційний AGM-84A — у 1979-му, а підводний UGM-84A — у 1981-му.
Конструкція виявилася напрочуд вдалою. Циліндричний корпус діаметром 34,3 см, складані хрестоподібні крила розмахом 91,4 см, чотири секції: головка самонаведення, бойова частина, маршовий двигун і хвостова частина з рулями. Для пуску з кораблів і підводних човнів додається твердопаливний прискорювач, який відстрілюється після виходу на маршову швидкість. Авіаційний варіант стартує без нього — двигун вмикається вже в польоті.
Технічні характеристики та еволюція модифікацій
Базова ракета важить від 519 кг (авіаційна) до майже 690 кг (з прискорювачем). Довжина авіаційної версії — 3,8 м, корабельної та підводної — близько 4,6 м. Бойова частина WDU-18/B масою 221–227 кг містить близько 97 кг потужної вибухівки DESTEX. Вона сконструйована так, щоб пробити обшивку й підірватися вже всередині відсіків, завдаючи максимальних руйнувань.
Політ відбувається на висоті 2–15 метрів над поверхнею моря. На маршовій ділянці працює інерціальна система з радіовисотоміром. На відстані 10–40 км до цілі вмикається активна радіолокаційна головка AN/DSQ-28, яка самостійно шукає і захоплює корабель. Ракета може атакувати або в режимі «море-скімінг» (прямо в борт), або з «підскоком» — різко піднятися й пікірувати згори.
Ось порівняльна таблиця основних модифікацій за відкритими даними:
| Модифікація | Дальність (прибл.) | Особливості | Рік / статус |
|---|---|---|---|
| Block 1 / 1A (RGM/AGM/UGM-84A) | до 140 км | Базова, атака з пікіруванням | 1977 |
| Block 1B (84C) | схожа | Без «підскоку», нижчий політ | 1982 |
| Block 1C (84D) | 140–220 км | Вибір режиму атаки, кращий захист від РЕБ | 1985 |
| Block 1D (84F) | до 280–315 км | Більше палива, можливість повторної атаки | 1991 (обмежена) |
| Block II (84L) | близько 124–278 км | GPS/INS, можливість ударів по берегових цілях | 2000-ті |
| Block II+ / II+ ER | до 248–310 км | Двосторонній канал даних, легша БЧ, економніший двигун | 2015–2020-ті |
Дані зібрані з відкритих джерел, зокрема матеріалів Wikipedia та офіційних описів ВМС США. Реальні цифри дальності часто засекречені й залежать від висоти пуску, запасу палива та умов цілевказання.
Окремо стоїть лінійка SLAM і SLAM-ER (AGM-84E/H/K). Це вже не чиста протикорабельна ракета, а крилата ракета для ударів по наземних цілях із тепловізійним або інфрачервоним наведенням і можливістю корекції в польоті. Дальність SLAM-ER сягає близько 280 км.
Бойовий шлях: від Перської затоки до Чорного моря
Перше бойове застосування сталося 28 листопада 1980 року під час ірано-іракської війни. Іранські ракетні катери випустили «Гарпуни» по іракських кораблях і потопили щонайменше два. Далі були інцидент у затоці Сідра 1986 року, операція «Praying Mantis» 1988-го, коли американці потопили іранський фрегат «Sahand», і кілька інших епізодів.
Але найгучніший сучасний розділ історії ракети розгорнувся в Чорному морі. У травні–червні 2022 року Данія, США та інші партнери передали Україні берегові комплекси RGM-84 Harpoon Block II. Уже 17 червня двома ракетами було уражено російський буксир «Василій Бех», який віз озброєння та особовий склад на острів Зміїний. Судно затонуло. Пізніше «Гарпуни» використовували проти газових платформ і кораблів забезпечення Чорноморського флоту РФ.
Довгий час самі пускові установки Україна тримала в секреті. Лише в липні 2026 року під час візиту Президента в Одеську область вперше офіційно показали контейнерні берегові пускові з чотирма транспортно-пусковими контейнерами, змонтовані на вантажному шасі. Це підтвердило, що система давно й активно працює.
Український досвід показав важливу річ: навіть «стара» за мірками XXI століття ракета в умілих руках і в правильній тактичній схемі залишається смертельно небезпечною. Особливо коли працює в парі з розвідкою, дронами-навідниками та іншими комплексами на кшталт «Нептуна».
Цікаві факти про ракету Гарпун
- На 2015 рік було вироблено понад 7500 ракет. 7000-ту одиницю Boeing передав ще 2004 року.
- Вартість однієї Block II у 2020 році оцінювалася приблизно в 1,4 млн доларів США.
- Головка самонаведення здатна виявити есмінець на відстані до 40 км у ясну погоду і близько 23 км у дощ. Для ракетного катера ці цифри менші — 18 і 10 км відповідно.
- У 2025 році Boeing провів успішні випробування оновленої версії Harpoon Block II Update, фактично давши «друге життя» системі, якій уже майже пів століття.
- Ракета може «шукати» ціль за заздалегідь заданою програмою, робити «вісімки» або повертатися на повторну атаку, якщо перше захоплення зірвалося.
Як працює наведення і чому її важко збити
Сила «Гарпуна» — у комбінації простоти й підступності. Після старту ракета швидко знижується до висоти кількох метрів. Радар корабля-цілі майже не бачить її через радіогоризонт і перешкоди від хвиль. Лише на останніх кілометрах вмикається активна головка. Вона працює в сантиметровому діапазоні, має стрибкоподібну перестройку частоти й досить стійка до перешкод.
У Block II з’явилася GPS-корекція. Це дозволяє атакувати не лише кораблі у відкритому морі, а й судна в портах, берегові батареї, склади палива чи навіть стаціонарні об’єкти. Двосторонній канал даних у новіших версіях дає можливість оператору змінювати ціль уже в польоті.
Звісно, сучасні системи ППО й комплекси близького бою (CIWS) можуть збивати дозвукові ракети. Але для цього їх треба вчасно виявити, правильно класифікувати й мати вільні канали вогню. Коли «Гарпун» іде в щільному «рою» разом із іншими загрозами — дронами, надзвуковими ракетами, хибними цілями — шанси прориву зростають.
Порівняння з іншими протикорабельними ракетами
На тлі російського «Онікса» чи китайських надзвукових систем «Гарпун» виглядає скромно за швидкістю. Він дозвуковий. Зате значно легший, дешевший у виробництві й обслуговуванні, універсальний за платформами. Французький Exocet схожий за ідеологією, але має інші характеристики дальності й бойової частини. Український «Нептун» ближчий за концепцією: теж дозвуковий, море-скімінг, але з більшою дальністю в базовій версії (близько 280–300 км) і власною головкою самонаведення.
Головна перевага американської ракети — величезна база накопиченого досвіду, відпрацьована логістика і постійна модернізація. Поки одні країни женуться за гіперзвуком, інші спокійно тримають на озброєнні перевірену систему, яка «просто працює».
Сучасний статус і перспективи
Станом на 2025–2026 роки виробництво «Гарпунів» для ВМС США вже не є масовим у класичному сенсі, але Boeing продовжує модернізацію наявних запасів і постачання союзникам. Успішні випробування Block II Update у 2025 році показали, що система ще далеко не на пенсії. Тайвань отримує берегові комплекси, багато країн Азійсько-Тихоокеанського регіону продовжують експлуатувати й оновлювати свої арсенали.
Для України «Гарпун» став одним із перших західних «довгих рук» у морі. Разом із «Нептуном», NSM і RBS-15 він сформував ешелоновану систему берегової оборони, яка змусила російський флот триматися подалі від українського узбережжя. Це класичний приклад того, як відносно недорога, відпрацьована зброя в правильних руках змінює стратегічний баланс.
Ракета Гарпун пройшла шлях від відповіді на радянські «Терміти» 1960-х до інструменту гібридної війни XXI століття. Вона не найшвидша і не найдалекобійніша. Але її надійність, гнучкість і здатність з’являтися там, де її найменше чекають, зробили цю «гарпун» одним із найуспішніших протикорабельних проектів в історії.