Віта Заверуха, повне ім’я Вікторія Ігорівна Заверуха, народилася 9 червня 1996 року у Вінниці. Це ім’я з’являється в новинах і соціальних мережах уже понад десять років — від подій Євромайдану до боїв на сході України і повномасштабного вторгнення. Її називають і «українською Жанною д’Арк», і радикальною активісткою, і добровольчицею з непростим минулим. Реальність, як завжди, складніша за ярлики.
Дівчина з вінницького села Медвеже Вушко у сімнадцять років пішла на фронт у складі батальйону «Айдар». Пізніше служила в підрозділах, пов’язаних з «Азовом», а з 2022 року воює в батальйоні «Братство». Її біографія — це суміш участі в Революції Гідності, бойового досвіду, кримінальної справи, яка тривала майже два роки, і повернення на позиції вже під час великої війни.
Сьогодні, у 2026 році, Віта Заверуха залишається в строю. Вона заміжня за командиром батальйону «Братство» Олексієм Середюком і навіть брала участь у штурмових діях на другому місяці вагітності. Ця деталь сама по собі багато говорить про характер людини, яка звикла діяти, а не чекати.
Дитинство, юність і перші кроки в активізмі
Батько Віти — Ігор Ярославович, родом зі Львова. Мати — Ольга Михайлівна з села Медвеже Вушко Вінницької області. Саме там дівчина провела перші шкільні роки. Відносини з однокласниками складалися важко, тому вона перевелася до школи у Вінниці. Після дев’ятого класу вступила до Вінницького вищого професійного училища сфери послуг і у 2014 році отримала спеціальність оператора комп’ютерного набору.
Євромайдан став переломним моментом. Віта брала участь у протестах у Вінниці, штурмі обласної державної адміністрації та так званій «народній люстрації». Після трагічних подій в Одесі 2 травня 2014 року на неї посипалися погрози в соціальних мережах — понад шістсот повідомлень. Були й фізичні напади. Ці епізоди, за її власними словами, лише зміцнили рішення йти далі.
У травні 2014-го сімнадцятирічна Віта добровільно вступила до батальйону «Айдар». Вона не була членом якоїсь формальної організації, але оберталася в середовищі, близькому до Правого сектору та інших радикальних націоналістичних груп. На фронті вона опинилася дуже швидко — і так само швидко потрапила в об’єктив камер.
Слава, скандал і журнал Elle
14 листопада 2014 року французький журнал Elle опублікував репортаж про жінок, які воюють на Донбасі. Віту назвали «українською Жанною д’Арк». Фотографії були ефектні: молода дівчина з гранатометом, прапорами, у військовій формі. Але саме ці знімки й стали джерелом скандалу. На деяких фото фігурували символи, які західні й російські медіа трактували як неонацистські — свастика, нацистське вітання, написи на кшталт «смерть православним».
Журнал згодом вибачився. Американська піаністка Валентина Лисиця публічно розкритикувала матеріал. Сама Віта і її близькі заперечували ярлик «неонацистки», наполягаючи, що це була провокація або неправильне трактування. Проте в соціальних мережах того часу залишалися публікації, які давали підстави для таких звинувачень. Цей епізод надовго закріпив за нею суперечливу репутацію.
У січні 2015 року вона перейшла до оперативної групи при полку «Азов». Брала участь у боях за Щастя та Широкине. З’явилося відео, на якому дівчина, схожа на неї, стріляє з гранатомета. Російська пропаганда активно використовувала цей матеріал, називаючи його доказом військових злочинів. Українська сторона заперечувала таку інтерпретацію.
Кримінальна справа 2015 року
Ніч з 3 на 4 травня 2015 року в Києві стала ще однією чорною сторінкою. Група людей напала на автозаправку в Деснянському районі. Під час переслідування загинули двоє поліцейських — колишніх бійців «Беркута», троє отримали поранення. Віту Заверуху затримали 6 травня. Її звинуватили в участі в організованій групі, яка планувала теракт і нападала на правоохоронців.
Слідство стверджувало, що група мала автомати, гранати та РПГ. Віта провела в СІЗО двадцять місяців. Вона оголошувала голодування, скаржилася на фальсифікацію доказів і погані умови утримання. Захист змінювався. Спочатку її представляла Тетяна Монтян, потім Віктор Смалій. Справу супроводжували акції підтримки з боку націоналістичних активістів. Навіть Надія Савченко цікавилася умовами її утримання.
24 січня 2017 року Віту звільнили під заставу в 1,6 мільйона гривень. Гроші вніс бізнесмен Олексій Тамразов. Пізніше справу фактично згорнули. Для одних це було доказом політичного переслідування, для інших — свідченням слабкості доказової бази. Факт залишається фактом: вона вийшла на свободу і більше не поверталася за ґрати у цій справі.
Повернення на фронт і батальйон «Братство»
Коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, Віта знову взяла зброю. Вона приєдналася до батальйону «Братство». Участь у боях за Київщину, далі — Запорізький контрнаступ, Вовчанськ, Кругляківка, бої на кордоні Донецької та Дніпропетровської областей. Є свідчення, що вона воювала навіть на другому місяці вагітності. Це вже не романтика журнальних обкладинок, а жорстка реальність позицій.
Особисте життя теж змінилося. Перший шлюб із Євгеном Строканем, який очолював групу «Невідомий патріот», залишився в минулому. Нині вона одружена з Олексієм Середюком — командиром «Братства». У батальйоні її сприймають як свою. Сама Віта каже, що ставиться до побратимів як до сім’ї, а вони — до неї без зайвого сентименту.
Цікаві факти про Віту Заверуху
- У французькому Elle її назвали «українською Жанною д’Арк» у листопаді 2014-го, а вже через півроку вона сиділа в СІЗО.
- Заставу в 1,6 млн грн у 2017 році вніс бізнесмен, якого раніше пов’язували з іншими гучними справами.
- Вона брала участь у контрдемонстраціях проти екоактивістів біля озера Вирлиця в 2021 році і фігурувала в звітах про анти-ЛГБТ активність.
- У 2020 році Державний департамент США згадував її у контексті нападу на мітинг за права жінок 8 березня.
- У батальйоні «Братство» її називають посестрою і відзначають відсутність страху — навіть коли вона відмовлялася від бронежилета, пояснюючи це хрестиком і вірою.
Суперечливі оцінки і публічний образ
Західні й російські джерела часто називають Віту Заверуху неонацисткою. Українські націоналістичні кола бачать у ній символ стійкості й жертовності. Родичі заперечують політичні ярлики. Сама вона рідко дає розгорнуті інтерв’ю про ідеологію, більше говорить про бойових побратимів і необхідність тримати оборону.
У 2017 році її навіть побили члени C14 — організації, яка раніше допомагала збирати кошти на заставу. Причина — нібито недостатня вдячність. Цей епізод показує, наскільки жорстким і внутрішньо конфліктним буває середовище, в якому вона обертається.
У 2019–2021 роках її ім’я з’являлося в контексті анти-ЛГБТ акцій і сутичок з екоактивістами. Bellingcat згадував її у звітах. Для частини суспільства це підтвердження радикалізму. Для іншої — звичайна поведінка людини, яка виросла у воєнні роки і не визнає компромісів.
Що відомо станом на 2026 рік
Віта Заверуха продовжує службу в батальйоні «Братство». Публічної інформації про нагороди чи офіційні звання мало. Вона залишається фігурою, яка викликає сильні емоції — від захоплення до різкого неприйняття. Її історія — це не тільки особиста доля, а й віддзеркалення того, через що пройшла частина українського добровольчого руху: від Майдану через перші добробати, кримінальні справи, внутрішні конфлікти і знову на фронт.
Молода жінка з Вінниччини, яка в сімнадцять пішла воювати, у дев’ятнадцять опинилася в СІЗО, а в двадцять шість уже воювала під Києвом, сьогодні в тридцять років знову на передовій. Її біографія не вкладається в прості схеми. Вона містить і героїзм, і скандали, і суперечливі символи, і реальні бойові епізоди. І саме тому ім’я Віти Заверухи (іноді помилково пишуть «Завірюха») досі викликає стільки дискусій.
Українська Вікіпедія та матеріали західних видань фіксують різні акценти цієї історії. Одні підкреслюють бойовий шлях, інші — радикальні заяви минулих років. Читач може сам зважити факти. А факти такі: дівчина з провінції стала частиною великої війни і досі залишається в ній.